Серія смертей за лаштунками «кокаїнової дипломатії»

«Кокаїновий скандал», пов’язаний зі спробою контрабанди 389 кілограмів наркотика з Аргентини в Росію, небезпечний перспективою переродження у порожню «піну» жартів і мемів для відволікання уваги від усвідомлення глибини прірви, у яку потрапила російська держава часів Путіна, - пише сайт «Інформаційного спротиву».

Найперше, що приходить у голову після новини про спробу кокаїнової контрабанди, це підозри щодо російського МЗС, яке намагається відволікти увагу від скандалу, пов’язаного зі знищенням російських найманців «Ваґнера» у Сирії. Російській державі не вдалося остаточно «зам’яти» провал цієї авантюри, схваленої особисто Путіним. Це підтверджено главою адміністрації президента Росії Вайно і куратором найманців Пріґожіним, якого називають «ресторатором Путіна».

МЗС РФ змушене був коментувати і крізь зуби визнати загибель 5 громадян Росії в Сирії 7 лютого, хоча вже були з’ясовані імена не менше десяти загиблих найманців. Варто додати, що саме російське зовнішньополітичне відомство мало б знати про всіх без винятку громадянах Росії, які в’їхали у Сирію, тобто на територію, що перебуває під контролем Башара Асада. Тож буде дуже неприємно, якщо у МЗС знайдеться якийсь «дезертир» і такою інформацією. Та списки загиблих найманців – це найменший компромат, який є в російських посольствах і у споруді на Старій площі у Москві.

Повертаючись до теми кокаїну, варто звернути увагу, що першоджерелом стала аргентинська преса, яка витягнула на світ Божий історію 2016 року. І російське МЗС разом з іншими державними структурами почали вибудовувати лінію захисту. Лінія проста і цілком лягає у звичні шаблони – призначити офірними цапами стрілочників-виконавців, і відбілити честь мундиру високопосадовців.

Як бачимо, головними злочинцями призначили Алі Аб’янова, Владіміра Калмикова, Істіміра Худзамова, Алєксандра Чікала та Івана Блізнюка. Зате власне посол Росії Коронеллі вийшов «увесь в білому» фраку, а не у білому порошку.

Одночасно виник рімейк старого «хіта» ФСБ – так званий «рязанський цукор», коли почалися розмови про підміну кокаїну на борошно, завантажене у літак Патрушева. Нагадаємо, що мем «рязанський цукор» з’явився у перший рік правління Путіна, коли після вибухів житлових будинків у Москві, в Рязані спіймали оперативників з ФСБ з мішками гексогену, які вони заносили у підвал багатоповерхівки. Керівництво ФСБ одразу ж придумало версію, - мовляв, у мішках була не вибухівка, а цукор, і мішки заносили у рамках антитерористичних навчань.

Як працює дипломатичний канал контрабанди

Возити контрабанду у дипломатичній пошті – мрія будь-якої мафії. Немає іншої законної можливості безкоштовно і без митного контролю возити між країнами і континентами заборонені речовини, предмети і матеріали одразу сотнями кілограмів або навіть тоннами.

Хоча час від часу трапляються «проколи», наприклад, коли у дипломатів КНДР знаходять вантаж з цигарками. Такі провали завжди небезпечні контрабандистам з дипломатичними паспортами оголошенням персонами нон-ґрата і вигнанням з країн перебування. Хоча сам дипломатичний імунітет гарантовано береже від ув’язнення.

Контрабанда наркотиків дипломатичними каналами була давнім бізнесом радянських спецслужб ще з середини 70-х років. Цим каналом користувалося, у першу чергу, ҐРУ – радянська військова розвідка, що мала найширшу мережу пристуності за кордоном. Дозвіл на контрабанду наркотиків давався спеціальним рішенням Політбюро ЦК КПРС з метою дати спецслужбам можливість заробляти валюту на її оперативні потреби і проведення спеціальних операцій.

Після розвалу СРСР, КПРС пішла у небуття. Та на плаву залишився КҐБ – найзгуртованіша і не вражена старечою деменцією структура. Головними цілями чекістів під час Єльцина була помста суспільству, яке відкинуло стару систему, і заробляння грошей будь-якими схемами – законними і зовсім злочинними.

Саме КҐБ стояв у Росії за сумнозвісною «кримінальною революцією» лихих 90-х, і головні московські банди мали у себе кураторів та інструкторів з КҐБ, які навчали кримінальних кілерів організації вбивств і втечі від міліцейського переслідування.

Окрема кримінальна драма розігралася у Санкт-Петербурзі під особистим керівництвом голови Комітету зі зовнішніх зв’язків мерії Ленінграда (з 16 травня 1992 року – Санкт-Петербурґа) Владіміра Владіміровіча Путіна. Кримінальна біографія Путіна давно і докладно змальовує організацію постійного каналу постачання наркотиків у Санкт-Петербурґ.

Нинішній кокаїновий скандал більш ніж заслуговує повторного і повного перечитання історії особистої участі Владіміра Путіна в організації постачання кокаїну в Росію.

Участь офіцера КҐБ у мафіозному бізнесі і залучення організованої злочинності не були особистою ініціативою Путіна. Це було спільне рішення вищого керівництва КҐБ і відповідь на головне і загальне питання 1991 року «Як жити далі?».

Знайшлася лише одна «біла ворона» - генерал КҐБ Олєг Калуґін, який ще тоді, 1991-го, заявив, що така структура як КҐБ «взагалі не піддається реформуванню» і втік до США. Глибокий зміст цієї фрази стає зрозумілим тільки тепер, коли поняття «російська мафія» і ФСБ РФ стали повними синонімами, і коли чекістів не можливо відрізнити від бандитів навіть за великого бажання.

У «лихі 90-і» КҐБ-ФСБ, «закошмаривши» Росію кримінальним розгулом, системно і послідовно докладали зусиль для повернення у світ і завоювання повної політичної влади. Головною і повною перемогою стало призначення Владіміра Путіна наступником Боріса Єльцина і обрання Путіна на посаду президента РФ.

Після цього ФСБ почала пожирати і підбивати під себе всі ресурси і структури російської держави, починаючи з нафтової труби і «Газпрому». У першу чергу, ФСБ взяло під контроль закордонні активи, схеми і канали ҐРУ, і повністю підпорядкувало їх використання в інтересах заробляння кримінальних грошей.

Проведення спеціальних операцій було питанням вторинним, і на перший план, за великим рахунком, вийшло тільки через 15 років, - після захоплення Криму і початку ери відкритої конфронтації зі США і Європою.

Така ж доля чекала і на МЗС Росії. Чекісти не соромилися втрутитися в цей дуже закритий «мажорний клуб» і забезпечити саме своїх людей можливістю «красивого життя» за кордоном за державний кошт. «Гламурним» дітям і внукам радянських дипломатів довелося кардинально потіснитися і виявитися за стінами посольств у ролі ізгоїв під постійним «ковпаком» офіцерів ФСБ з дипломатичним прикриттям, головним заняттям яких була зачистка власне «емзеесівців» і організація вакансій для вихідців з ФСБ.

Вихідці з ФСБ» у посольствах – це дуже широка категорія працівників, починаючи, у деяких випадках, від посла, і завершуючи водіями з електриками. Ось саме ті, хто «засвітився» в організації перевезення кокаїну з Аргентини, мабуть, і є не імплементованими у штат посольства представниками наркомафії, а реальними офіцерами ФСБ або ҐРУ на службі, але під прикриттям.

У рамках путінської системи вони, швидше за все, сядуть в тюрму, але пожежа не піде поверхами вище. Якщо тільки іноземні спецслужби і преса не продовжать збір прізвищ вищого начальства і докази його участі і отримання фінансових зисків від наркотрафіка.

Смерть від компромату

Кокаїновий скандал в Аргентині, ймовірно, є ключем для розгадки серії загадкових смертей російських дипломатів, і в самій Москві, і в посольствах за кордоном.

Найгучнішими випадками були вбивство посла Росії у Туреччині Андрєя Карлова і смерть представника РФ в ООН Віталія Чуркіна. Варто нагадати, що на тій же посаді у Нью-Йорку помер і не менш одіозний діяч – сталінський генеральний прокурор Андрєй Вішинський. Вішинського варто пам’ятати для того, аби розуміти джерела цинізму путінської дипломатії в особі того ж Лаврова, який працював 7 років саме у постійному представництві ООН, і саме на піку «холодної війни».

За минулі півтора року загадковими смертями померли 9 російських емзеесівців і дипломатів за кордоном. Остання смерть – заступника директора департаменту державного протоколу МЗС РФ – Надзвичайного і Повноважного Постанника 2 класу 64-річного Сєргєя Барашкова у листопаді 2017 року. 8 листопада квартиру дипломата відкрили, силовики знайшли тіло чоловіка у заповненій водою ванні.

20 грудня 2016 року у Москві знайшли застреленим у голову начальника відділу Латиноамериканського департаменту МЗС Росії. За даними російських ЗМІ, його ім’я Пйотр Польшиков. Варто згадати, що Латинська Америка – це саме той регіон, де виробляють весь світовий кокаїн. І Польшикова убили саме під час операції аргентинської поліції з вилучення кокаїну у російському посольстві після дзвінка посла Коронеллі.

Зовсім можливо, що Коронеллі спочатку зателефонував Польшикову, доповів про центнери кокаїну і запитав, що робити. І саме Польшиков наказав «злити» кокаїн аргентинській поліції. За що отримав відкриту мафіозну помсту прямо у себе в помешканні.

26 грудня 2016 року у Москві помер 61-річний начальник управління Роснєті Олєґ Єровінкін, який в 2008-2012 роках очолював секретаріат тоді ще віце-прем’єра Ігоря Сєчіна.

26 грудня від інфаркту помер відряджений співробітник російського генконсульства Роман Скрильніков.

9 січня стало відомо, що 55-річного Маланіна знайдено мертвим у його квартирі в Афінах.

26 січня 2017 року в Індії після «нетривалої хвороби» помер посол Росії Алєксандр Кадакін.

23 серпня у Судані від серцевого нападу помер посол Росії Міряаяс Ширінський.

14 вересня помер торговий представник Росії у Нідерландах Алєксандр Чєрєвко.

Буде радше припущенням пояснювати загадкові смерті дипломатів провалами у якійсь великій, офіційній політиці Кремля. Набагато ближче до розгадки – це володіння загиблими компроматом саме на чисто кримінальні операції російських спецслужб, які заполонили російські посольства. Найперше, пов’язані саме з контрабандою. Як, до прикладу, в Аргентині.

Якщо б посол Росії Коронеллі не зателефонував у місцеву поліцію, яка вилучила кокаїн, то, зовсім можливо, що він загинув би такою ж загадковою смертю від рук «технічних працівників» посольства, як і його згадані колеги, у першу чергу, Польшиков.

Справа в тому, що будь-яка контрабанда каналами дипломатичної пошти завжди може відбуватися тільки з відома посла або ж інших дипломатичних працівників рангом нижче, які мають повноваження оформляти супроводжуючі листи на дипломатичний вантаж. І які зобов’язані точно знати, що саме є у посилках.

Очевидно, що посол Корнеллі вирішив не брати участі у цій грі з вогнем, і повважав більш безпечним «вмити руки», повідомивши про кокаїн своє начальство у МЗС РФ в особі застреленого Польшикова, і місцеву поліцію, яка не могла б без дозволу посла потрапити на територію посольства РФ. Але Польшикову довелося заплатити за це життям.

Переклад з російської