Із молитвою у душі та вуздечкою в руках

Коней пан Ігор полюбив із дитинства. Тоді його, котрий народився у Львові, батьки віддали до дідуся й бабусі в село на Золочівщині. У тамтешньому колгоспі були коні. Місцеві дітлахи намагалися в усьому допомагати їздовим, тільки б ті дозволили покататися верхи. Власне там хлопець освоїв ці ази.

Потім було навчання в семінарії, десятирічна служба в Одесько-Кримському екзархаті, де молодий священник доносив до парафіян Христову віру. Довелося багато переїжджати з одного місця на інше.

Згодом повернувся з родиною додому. Отримав парафію у селі Любинці на Перемишлянщині. Церква містилася далеко від будинку, де він жив. Транспорту не було. Тоді до отця прийшла ідея придбати коня, котрий би вирішив згадані проблеми. Це був дворічний жеребець, на якому герой нашої розповіді долав значні відстані. Відшліфовував навички, отримував травми, поступово розширював свій табун.

Пізніше він відкрив центр верхової їзди. Тепер організовує кінні прогулянки поблизу Львова мальовничим Розточчям, яке дуже любить, навчає триматися в сідлі, допомагає реабілітовувати хворих дітей та поранених військових.
Священник переконаний, що їздити на конях повинен уміти кожен, адже насамперед це підтримує здоров’я. У тому він пересвідчився на власному досвіді.

Зараз господар має 6 дорослих коней та двоє лошат. Утримує їх на вільному вигулі, де чотириногі особини пасуться досхочу. Раніше поголів'я перебувало в селі Рокитному, потім — у Дубровиці, а зараз розкошує серед мальовничої природи села Жорниськ Яворівського району. Воно скубає соковиту траву, має чисту воду. Узимку до раціону своїх улюбленців турботлий ґазда додає зерна.

Отець Ігор розповідає про догляд за вороними. Їх потрібно купати, вичісувати, чистити копита. Чимало часу забирає обслуговування упряжі та спеціального обладнання. Усе власник робить професійно.
Найбільшою радістю для нього є здорові коні. Він щоразу поспішає до своїх улюбленців. Добре вивчив їхні характери, особливості, повадки. Спілкування з гривастими стало душевним відпочинком.

Доглядати коней допомагають чоловікові дружина Надія та п’ятеро синів. Своїм дітям батько змалку прищепив любов до рідного краю, природи, тварин. Уже з шестирічного віку кожен хлопчик їздить верхи. Окрім того, вони підсобляють татові сідлати, надягати вуздечку, напувати.

Ще ж отець Ігор утримує козу та трьох козенят, які поки що залишаються в одному з сіл — на місці попереднього перебування родини. Він їздить туди доїти й годувати своїх підопічних. Водночас докуповує у знайомих фермерів коров’ячого молока і власноруч виготовляє сир.

Ось так священник проводить свій вільний час. А в неділю та свята поспішає до храму, де чекають парафіяни.

Авторка: Соломія Кравець