«Шаман був правий: мій шлюб закінчився, і я почала писати книжку про подорожі…»

Журналістка «ВЗ» розпитала мандрівницю про її найяскравіші враження від подорожей.

Мадейра тоне у квітах!

— Мої подорожі тривають уже 15 років, — каже Наталія Вовк. — Усе почалося, коли я придбала фотоапарат. Перша країна за кордоном, куди я поїхала, це — Туреччина. Пізніше почала «опановувати» Європу. Одного разу брала участь у фотоконкурсі і як приз виграла тур по Європі. Потім виграла навчання в Амстердамі. Ці подорожі змінили мій світогляд. І я уже не могла зупинитися! На сьогодні відвідала 50 країн. Витратила на подорожі купу грошей. А виявилося, можна подорожувати у своїх фантазіях, малюючи картини (усміхається. — Авт.). Світлана суттєво зекономила свій бюджет. Хоча, думаю, після цієї виставки вона теж почне подорожувати.

— Яка країна сподобалася найбільше?

— Португалія, точніше, острів Мадейра. Після багатьох подорожей, думала, мене уже нічого не вразить. Коли приїхала туди, була ошелешена. Мадейра тоне у квітах! Там реліктові лаврові ліси. Я за освітою біолог — люблю природу. Мадейра — райський острів. Там шикарний клімат, затишні містечка, природа, фрукти і культ квітів. Я якраз туди приїхала на фестиваль квітів у травні. Квіти цвітуть на Мадейрі протягом року. А які красиві гори та океан! Всюди чисто. Люди дуже привітні. Але вкрай дорога нерухомість, це дорогий острів.

— Скільки коштує поїздка на Мадейру?

— У мене було важке розлучення, і подруга подарувала мені квиток на Мадейру. Сказала: «Їдь, там перезавантажишся!». Я поїхала, і це допомогло. Зустріла чудових людей. Жила в будинку жінки, яка мала розкішний екосад. Також жила у готелі, який одночасно був музеєм фотографії. А ще там класна українська діаспора. Не хотіла звідти їхати… Вірю, що неодмінно повернусь туди.

— Не можу не запитати про Японію. Це країна, в якій живе найбільше довгожителів. Що вразило у Країні сонця, що сходить?

— Подорож до Японії - це був експромт. Якось подруга подзвонила і каже: «Є дешеві квитки з Києва у Токіо — туди-назад» (це було задовго до початку війни). Були знайомі, які допомогли оформити візу. Мені дали візу лише на десять днів. Я тоді тільки вийшла заміж… Чоловік поїхав у відрядження на місяць у США. Я йому подзвонила, вже коли була в Токіо, він запитав, як у мене справи? Відповіла, що я в Японії. Він не повірив, думав, жартую. Я в той час стояла на 90-му поверсі хмарочоса, тож показала йому вид на Токіо. Це були незабутні враження: природа, люди, культура, звичаї, архітектура, сади і храми…

Коли повернулася з Японії, відчула разючу різницю у менталітеті - було важко прийняти те, що у нас немає такого порядку і, особливо, ввічливості та доброзичливості серед людей, як там. Коли почалася повномасштабна війна, моя подруга виїхала до Японії. Завжди мріяла поїхати туди, і її мрія здійснилася. Але є нюанс — через війну… Японія тоді, здається, вперше відкрила країну для біженців. Подруга — філолог за освітою, вивчала японську мову, тож її взяли до програми. Зараз вона там працює викладачем англійської мови, фотографує красу цієї країни, веде блог.

Турецькі серіали — це їхнє життя, яке воно є…

— Про яку країну були одні уявлення, а приїхала — зовсім інші враження…

— Це Туреччина. Я приїхала туди відновитися після важкого ковіду як турист. Але мені запропонували роботу, і я залишилася там жити. Працювала три роки. Більшість уявляє Туреччину так: Анталія — спека, продавці сувенірів, які набридають туристам, пахлава… Але це упередження! Я була у різних частинах Туреччини. Це велика, надзвичайно красива і різноманітна країна.

— Звісно, усі знають, як турки люблять торгуватися на ринках…

— Це національний спорт (усміхається. — Авт.). Я трохи вивчила турецьку мову. Якщо ви хочете купити щось дешевше, треба вивчити кілька слів турецькою: турки від цього такі щасливі! А ще треба обов’язково вивчити фразу «Я не хочу!», щоб відбиватися від пропозицій!

— А ще турки люблять залицятися до українок…

— Українки — красиві, працьовиті, веселі, виховані, вміють смачно готувати і часто скромні. Якщо турок залицяється до турчанки, він має дарувати їй золоті прикраси. За нею стоїть турецька сім'я. Їм теж треба робити подарунки. У них на весілля молодятам дарують золоті монети, гроші привселюдно, щоб усі бачили, хто скільки. В турецьких сім'ях багато дітей, жінка переважно домогосподарка. Турецькі серіали — це їхнє життя, яке воно є…

— Яке місто найнебезпечніше для туристів?

— Мабуть, Мілан в Італії. Мене попередили, щоб пізніше десятої вечора я з фотоапаратом не гуляла, оскільки можу залишитися без нього… Кажуть: «Мілан — столиця моди». Та де там! Це дивне місто, де бідність і багате життя змішане. Я завжди подорожувала сама, і мені ніколи не було страшно, бо зі мною нічого не траплялося. Найгірший мій досвід — це Мілан. Дорого, шумно, брудно і дискомфортно. А ось озера біля Мілана вражають своєю природною красою. Наприклад, озеро Комо, Маджоре чи Гарда. Багато хто з селебріті мають там вілли. Тут багато квітів та лимонних дерев.

— Яка ще подорож була особливою?

— Подорож на Балі. Це була моя весільна подорож. Балі розпіарений, але дуже своєрідний острів. Дуже красиво, але часом дуже брудно. Гарні храми, багато туристів. Різноманітні релігійні ритуали і розвинений шаманізм. На Балі я знайшла шамана, про якого розповідала Елізабет Гільберт у своїй книжці «Їж. Молись. Кохай». Він фігурує також в однойменному фільмі з Джулією Робертс. На той час цей шаман був дуже старенький, і вже не приймав гостей. Але його син продовжує родинну справу. Сказав мені те саме, що й Елізабет Гільберт: «Буде в тебе два шлюби, один короткий, другий довгий. Напишеш книжку, будеш відома». Я засміялася: «Ви кажете усім туристкам те саме, що в тій популярній книжці? Ця поїздка на Балі - це весільна подорож, який другий шлюб?!». Але шаман був правий — через кілька років шлюб закінчився. А я почала писати книжку про подорожі. Чекаю, чи збудеться інша частина передбачення (усміхається. — Авт.).

У Таїланді пенсія не у людей, а у слонів

— В якій найбіднішій країні ти була?

— Це Таїланд. Я була там чотири місяці. Таїланд славиться своїми центрами масажу та пластичною хірургією. У Таїланді, як і у Туреччині, дуже гостра їжа. Я просила, щоб мені давали не такі гострі страви. На півночі Таїланду багато монастирів та буддійських монахів. У центральній частині Таїланду та на сході живуть дуже бідні люди. Часто неосвічені. Трапляється, що дівчаток та хлопчиків продають у секс-рабство. Якщо сім'я бідна, це єдиний шанс для них вижити. Південь — це море, океан, зовсім інше життя…

— Яка країна недооцінена з туристичної точки зору?

— Боснія і Герцеговина (межує з Чорногорією). А ще цікава країна — Ліхтенштейн. Я приїхала в той день, коли у правлячого князя був день народження. Раніше він запрошував до себе на святкування усіх громадян цієї маленької країни. Але місцеві мені розповідали, що якось до князя прийшли туристи з лоточками і понабирали їжі на виніс… Тепер на день народження князя влаштовують державну лотерею — хто виграв, того запрошують.

— Розкажи про картину, яку у Таїланді намалював слон. Ти її представила на виставці.

— Я цю картину купила у галереї, де малюють слони. У людей у Таїланді немає пенсії, а у слонів є. Їх дуже добре доглядають. Слони — дуже розумні, немов якісь інопланетні істоти, які потрапили на Землю… Малювати їх вчать. Смикають за вуха і показують, як вести пензлик — направо, наліво. Потім вони вже самі знають, як це робити. У мене є дві картини, які намалювали слони. Хочу їх продати. Вартість такої картини — 500 доларів. Продаю картину слона, щоб мандрувати далі - планую поїхати у Латинську Америку (усміхається. — Авт.).