«Марія з Буенос Айреса» — не тільки про нацистську Німеччину, а й про сучасну росію

До роботи над новою виставою курбасівці запросили відомого режисера Євгена Лавренчука, який вирізняється неординарністю мислення і оригінальним підходом до матеріалу, за який береться.

— Я працюю вперше з цим колективом, але вони мені всі дуже рідні люди, — каже Євген Лавренчук. — Багато років знайомий з Володимиром Кучинським, з Андрієм Водічевимі з іншими курбасівцями. Завжди захоплювався Олегом Цьоною і мріяв задіяти його в образі Ель Греко. Коли я захотів поставити цю виставу, то зрозумів, що вона не для опери, а саме для такого театру. Це мій улюблений колектив в Україні, ще в дитинстві захоплювався їхніми виставами. Для мене це — єдиний театр — носій школи, крім театру Раду Поклітару. Коли я прийшов сюди, то вперше не проводив своїх тренінгів з акторами — вони вже були абсолютно готові для роботи. В інших колективах доводиться проводити тренінги перед початком роботи, щоб «розкрутити» психо-фізичний апарат.

Щодо використання твору Юрія Винничука з лібрето Орасіо Феррери, то шляхом алхімічного замісу вийшло таке поєднання. Я ще й опрацював інтерв'ю з нацистами. Заочний головний герой, з яким спілкується психоаналітик (Олег Цьона) — це вигаданий збірний образ. А Буенос-Айрес — це місто, куди втікали всі нацисти після Другої світової війни.

Ця тема мені дуже важлива, бо ми з нею стикнемося після нашої перемоги, коли представники російських військових «еліт» будуть втікати, ховатися, запевняти, що вони не знали, не думали, просто виконували наказ, а проти українців нічого не мають… Оце все наприкінці 40-х — на початку 50-х років ми уже пройшли на Нюрнберзькому процесі і на подальших інтерв'ю з нацистами. Ці всі скріпти вже вичерпані і ми маємо бути до цього готові. І ця вистава — саме про це: це не поляки і не Голокост, хоча і про Янівський табір, і про Янівський цвинтар, це вистава про Україну і про країну-агресорку, якою зараз є росія, хоча слово «росія» ні разу не звучить у виставі.

«Марія де Буенос Айрес» (Maria de BuenosAires) — це культова опера-танго, створена у 1968 році композитором Астором П’яццоллою та поетом Орасіо Феррера. Це суміш сюрреалістичної поезії, пристрасної музики танго-нуево та драми, що розповідає містичну історію життя, смерті та відродження Марії, символу Буенос Айреса. Єдину жіночу роль — Марії - блискуче виконує харизматична актриса Тамарі Горгішелі. Цікаво, що тексту як такого в неї нема — вона лише співає, танцює, пластичновзаємодіючи з іншими персонажами — з відвідувачами кабаре, де відбуваються події в першій частині вистави, з наглядачами Янівського концтабору і його в’язнями. (Сценограф — Єфим Руах).

Є тут персонаж, який з’являється лише титрами на балконі. Його текст озвучує психоаналітик (Олег Цьона) і веде з ним діалог про події 1942−1943 років у Янівському гетто.

У постановці Євгена Лавренчука сюжет лібрето Орасіо Феррера органічно переплітається зі сюжетною лінією роману Юрія Винничука «Танго смерті», а також з творами Євгена Наконечного та Ганни Арендт. На тлі красивої й химерної історії Марії - Фатальної Жінки, що втілює пристрасний танок Танго і є душею величного міста Буенос Айрес, розгортаються трагічні події злодіянь нацистів у Другій світовій війні, зокрема, переслідування і знищення євреїв.

У своїй інтерпретації опери режисер стирає межу між Львовом і Буенос Айресом, між Латинською Америкою і Європою, між міфом та історією. (Драматург — Антон Литвинов).

Ну і яка ж опера без живого музичного супроводу? Разом з акторами у виставі задіяні музиканти Національного симфонічного оркестру INSO-Lviv під керівництвом Юрія Бервецького.

Опера виконується іспанською мовою з українськими субтитрами. Консультантка з іспанської мови — Соломія Чубай.

Постановка занурює глядачів у атмосферу міжвоєнного Львова, а глядацька зала перетворюється в яскравий і галасливий ресторан-вар'єте у стилі славнозвісного Casinode Paris, що діяв у 1910−1930-х роках у приміщенні Театру Леся Курбаса.