«Ми намагалися обережно підходити до цієї історії, бо розуміємо, наскільки для нас важлива українська класика»

Для Театру імені Марії Заньковецької «Украдене щастя» — особливий твір з понад столітньою історією: кожне покоління заньківчан ставило свою версію. Перед прем'єрою творці «Балади про украдене щастя» (саме так називається нова вистава) запросили представників ЗМІ, щоб розповісти про те, як створювали виставу.

Для постановки театр запросив Івана Уривського — одного з найвідоміших сучасних режисерів, який разом із драматургинею Людмилою Тимошенко оновив канву п'єси, не змінюючи франкового стрижня: сьогодення переплітається з минувшиною, а Михайло повертається до Анни з полону, ставлячи нові питання про украдене щастя сьогодні. Це перша співпраця заньківчан з Іваном Уривським, як зі запрошеним режисером.

— Попри те, що «Украдене щастя» не раз ставили на сцені цього знаменитого театру, ми не могли обійти таку перлину своєю увагу, — сказав на зустрічі генеральний директор-художній керівник Театру імені Марії Заньковецької Максим Голенко. — У цьому театрі повинні з’являтися наймоцніші вистави від найкрутіших режисерів. І ми їх «смикаємо» потихенько — і не лише з України, а й із-за кордону. Коли вирішили поставити «Украдене щастя», насамперед звернулися до Івана Уривського. Так, довелося його вмовляти. Та коли Іван почув, що ми просимо поставити «Украдене щастя», погодився. Радію, що постановка «Балади про украдене щастя» — максимально оригінальне рішення, де є неймовірна сценографія. Багато роботи зробила драматургиня Людмила Тимошенко.

— Іван Франко — мій улюблений автор, — сказав режисер Іван Уривський. — Одного разу я поставив оригінальний текст «Перехресні стежки» за Іваном Франком і оперу «Золотий обруч». От і зараз Франко, але тепер — зовсім нова версія п'єси з маленькими вкрапленнями оригіналу. Для нас це дуже важливо, бо цей текст ставився багато разів, і я його також ставив. Тож цікаво його переосмислити, бо він і так є актуальним, але хотілося якусь нову історію. І, звісно, розширити персонажів. Ми намагалися дуже обережно підходити до цієї історії, бо розуміємо, наскільки для нас важлива українська класика. Людмила Тимошенко написала чудовий текст, під час репетицій ми його ще трохи адаптували. Хочу подякувати команді театру, бо робота насправді зроблена дуже велика. Невипадково вистава називається «Балада про украдене щастя», цю назву запропонувала Людмила.

Назва логічно лягає, бо всі ми знаємо, що це балада про Шандаря, яку адаптував Франко, а ми адаптували його текст і назвали це «Баладою…» (Іван Франко створив «Украдене щастя» під враженням від народної балади 1878 року про Шандаря, його коханку та її чоловіка Николайка — пересічної історії побутового адюльтеру, що викликає осуд громади. — Г.Я.). Ми ходили за «благословенням» до відомого франкознавця Богдана Тихолоза (директор Дому Франка. — Г.Я.).

Режисерська інтерпретація переносить глядача у світ людських почуттів, де кохання, ревнощі, обов’язок і зрада переплітаються у драматичному вузлі. Історія любовного трикутника Анни, Миколи та Михайла подана як глибока психологічна балада про людей, які намагаються знайти щастя, але опиняються заручниками обставин і власних емоцій. Вистава зберігає дух оригінального твору, але водночас пропонує нове сценічне прочитання, що робить її близькою сучасному глядачеві.

Особливу атмосферу створюють сценографія та музичне оформлення. Нове «слово» сказали не лише декорації, а й влучне використання світла — усе це підкреслює внутрішній драматизм подій, дозволяючи глядачам зосередитися на переживаннях героїв. Костюми та пластика акторів допомагають передати напруження й емоційну глибину історії.

Акторська гра заслуговує окремої уваги. Виконавці головних ролей переконливо показують складність характерів своїх персонажів. Анна постає не лише як жінка, розірвана між двома чоловіками, а й як символ людського прагнення до свободи і любові. Микола викликає співчуття своєю простотою та щирістю, тоді як Михайло втілює силу пристрасті й внутрішнього конфлікту.

«Балада про украдене щастя» — це не просто сценічна адаптація класичної драми. Це глибока й емоційна вистава, яка змушує замислитися над тим, що таке справжнє щастя і чи має людина право боротися за нього, навіть якщо це руйнує життя інших. Постановка у театрі імені Марії Заньковецької вкотре доводить, що твори Франка залишаються актуальними й сьогодні, адже людські почуття, конфлікти та прагнення майже не змінюються з часом.

А тим часом…

У фоє театру представлено виставку, що присвячена постановкам п`єси «Украдене щастя» на сцені театру Марії Заньковецької. Ініціатор виставки — головний художник театру Олександр Білозуб.