«За комуністів маму засудили до 1,5 року тюрми як спекулянтку дріжджами…»

Продавали з-під поли, з потаємних кишеньок у халатах

Млосний запах цього брикетованого товару нагадує мені далеке дитинство. Ті дні, коли мама з великої мурованої печі у дворі витягала великі хлібини чи (перед Великоднем) — паски, і не дозволяла нам, дітям, куштувати їх, поки не вистигнуть. Бо, мовляв, від гарячого хліба нас болітимуть животи.

Із дріжджами пов’язаний інший спогад, аж ніяк не приємний. У далекі 80-ті школярами ми ходили на базар по дефіцитне морозиво і часто бачили, як міліціонери ловили перекупок, по-тодішньому — спекулянток. Ті жінки човгали між людьми у довгих плащах, із сумками на руці, весь час оглядалися і якось по-змовницьки шепотіли: «Дріжджі, синька, поташ, перець!». Нічого з цього у тодішніх крамницях придбати було неможливо — господинь виручали спекулянти.

Цими спогадами я поділився з пані Марією, а та підхопила тему і ошелешила її продовженням:

— Ті жінки під плащами, куфайками мали спеціально пошиті халати з внутрішніми кишеньками. В одних був перець, в інших — амоняк (розпушувач тіста), ще в інших — синька. Всього різного було. Перед походом на базар потайки затоварювалися у визначеній хаті. Люди знали, до кого їм підійти… Серед тих перекупок була і моя мама, Теодозія Василівна. Одного разу її спіймали під час реалізації дріжджів. Був суд. Мамі дали півтора року тюрми. Сиділа у жіночій колонії міста Синельникового Дніпропетровської області. Через дев’ять місяців її випустили на волю — за добру поведінку. Їй тоді було під шістдесят. Усе перебула! Є що згадати…

— А міліціонери хабарів від мами та інших перекупок не вимагали, щоб «кришувати» їхній бізнес? — цікавимося.

— Ніхто ніяких грошей не брав. Якщо зловили «спекулянта», то мали добрі показники і зірочки на погонах.

Про далекі перекупницькі часи своєї мами пані Марія згадує з якимось легким сумом-жалем:

— Колись спекулянтки дружними були, одна одній допомагали. Коли кому з жінок треба було відійти у справах додому, то штурхала подружку під бік і передавала їй свого клієнта. Теперішні торговці на базарі - не такі щирі…

Про зустріч з пані Марією я розповів своєму товаришеві, який працював колись у фінансових органах. Пан Микола поділився своїми спогадами з тих часів: зі спекулянтами на базарі «воював» дільничний Іван Михайлович — коли з’являвся між прилавками, перекупки повідомляли одна одній, що прийшов… «Поташ».

Ще й добриво і ліки для рослин

Ті похмурі часи давно вже позаду. Як і переслідування за продаж дріжджів. Донька колишньої спекулянтки торгує ними відкрито, нікого не боїться. Відчувається, що вона одна з авторитетів на ринку.

Приглядаємося до виносного прилавка. Від асортименту очі розбігаються. Щохвилини підходять покупці: комусь треба цих ферментів для випікання домашнього хліба, пляцків, а комусь — для пампухів, пиріжків, біляшів. Великі «цеглини» дріжджів беруть для виготовлення самогону.

Продавчиня професійно підказує, що кому краще підходить до якої потреби. А заодно відповідає на наші запитання:

— Як часто купують нині дріжджі?

— Так, як того хотілося б, нема. Але немає і чого грішити!

— Скільки маєте видів свого товару?

— Навіть не можу порахувати. Є у мене «Духмяна хата» — її виробляють у Кривому Розі. Є дріжджі «Медові». Львівська «Екстра» — то сильнодіючі дріжджі, але є один вид трохи слабших. Маю і харківські, вони йдуть на експорт. Є імпортні «Турбо», шведського виробництва.

— А чию продукцію люди беруть найчастіше?

— Ту, яку я їм порекомендую. Покупці мені довіряють. Раджу їм залежно від того, що хочуть приготувати. Найбільше беруть дріжджі зі Львова.

— Чи правда, що розведеними дріжджами селяни кроплять огірки від хвороб?

— Аякже! Дріжджі люди особливо часто застосовують тоді, коли сонце палить городину. Вже кажу рецепт: на літр води дати 100 грамів дріжджів, дві столові ложки цукру. Розчин має бродити до вечора. Виходить прекрасне натуральне добриво! Літр тієї приготовленої бражки розчиняємо у відрі води і ввечері, як тільки зайде сонце, обприскуємо рослини — маємо і підживу, і захист від хвороб.

— Пенсія у вас велика?

— Ні, отримую лише 3 тисячі гривень. Я — інвалід по зору.

— Трохи виручає вас торгівля дріжджами? На хліб-масло маєте?

— Мала би гріх, якби сказала, що ні… Працюю щодня, крім неділі, о сьомій ранку я вже на місці. А о пів на першу вже нема чого тут сидіти — всі, кому було треба, вже все купили. Не виходжу торгувати і у релігійні свята.

Неподалік прилавка із дріжджами ми побачили супутній товар пані Марії - віники з проса, менші - за 140 грн, більші - за 160. Наша співрозмовниця вводить у курс справи:

— Найчастіше люди розбирають їх перед святами. Позавчора одна жінка купила у мене, а через день прийшла по новий — бо той попередній розкудлачив собака…