Куранти біля берегів Золотої Липи повинні награвати «Як з Бережан до кадри…»

ЧОМУ б не зробити так, щоб головний годинник міста на Золотій Липі видавав акорди найзнаменитішої пісні про нього — «Як з Бережан до кадри…»? Її 1916 року написав січовий стрілець Роман Купчинський. У серпні-вересні цього року відзначатимуть 110 років боїв «усусусів» на горі Лисоні, що за чотири кілометри від 750-літнього міста. Сам Бог велів, щоб ці урочистості, як і початок/завершення кожного нового дня у ньому, розпочиналися позивними, від яких прискорено б'ється серце кожного галичанина, а бережанця — і поготів!

Суперечки щодо першоджерел

Славетний поет-композитор Роман Купчинський написав п’ять десятків, як тепер модно казати, хітів, а серед них — «Не сміє бути в нас тривоги»,

«Зажурились галичанки…», «Човен хитається серед води». Один з найбільш популярних — «Як з Бережан до кадри…», його співають на патріотичних заходах, на весіллях, у вузькому сімейному колі. Ця романтично-жартівлива пісня (є кілька її версій) — про січового стрільця Осипа, який через передислокацію свого підрозділу в інше місце банує за любою дівчиною Олею (у тексті - Олятком), яка жила у Бережанах…

Стрілець Осип — не вигаданий персонаж, не збірний образ «усуса». Його прототипом була конкретна людина, хорунжий Осип Теліщак. Дослідники пісні не мають єдиної думки про його родовід, наводять різні біографічні дані про цього воїна. За одними відомостями, народився у Надвірній на Івано-Франківщині. Був греко-католиком, мав початкову освіту, працював у полі. Його сестра начебто стала дружиною отця Гаврилюка. До УСС Осип Теліщак зголосився в кінці серпня 1914 р. Воював у 2-й Гуцульській сотні (з жовтня 1916 р.).

Утім, в одному з українських медіа ми знайшли доволі несподівану історію появи пісні «Як з Бережан до кадри…». Якщо вірити автору цього тексту, пісня на початках мала назву «Як з Бережан до Куропатників» (село за кільканадцять кілометрів на північ від міста). Йшлося у ній не про Осипа і Олю, а про стрільця Василя Соловчука, який на курсах кулеметників сумує за своєю коханою Катериною…

Свого часу поправив «знавців» сам Роман Купчинський: за його словами, історія кохання Василя і Катерини народила іншу знакову пісню — «Човен хитається серед води».

«Неперевершений залицяльник»

Як на мене, найбільш точним у цьому питанні є упорядкований за океаном фотоархів «Леґіон Українських Січових Стрільців». У ньому про січовика Осипа Теліщака сказано таке:

«(08.02.1894, м. Турка Стрийського пов., нині (донедавна) місто районного значення Львівської обл., — зима 1919−1920, м. Жмеринка, нині Вінницької обл.) — військовик (чотар УСС, поручник УГА). Під час Першої світової війни — доброволець леґіону УСС від серпня 1914 р. Як командир чоти воював на російському фронті в Карпатах. Згодом відряджений до штабу леґіону/полку УСС, старшина булавного відділу. Один із героїв пісні Р. Купчинського

«Як з Бережан до кадри…», неперевершений залицяльник. Учасник польсько-української війни 1918−1919 рр. Проявив себе в другій половині листопада 1918 р. у бою під Львовом, де 3-тя сотня І-ї бригади УСС під його командуванням вдарила через Винники і здобула найвищу, домінуючу під Львовом точку, а саме Чортківську скалу (очевидно, йдеться про Чортові скелі. — І. Ф.) Після переходу УГА на Наддніпрянщину боровся за визволення УНР від російських більшовиків і білоґвардійців; дійшов до «чотирикутника смерті», де помер у шпиталі від тифу".

Фотоархів «ЛУСС» помістив високої якості портрет Осипа Теліщака. Справді, у такого красеня не могли не закохуватися бережанки…

Помер від тифу

Посилаючись на спомини однієї родини, цікаву історію кохання Осипа і Олі переповіло інтернет-видання «Береж.інфо». Ось фрагменти цього допису з деякими нашими уточненнями:

«У п. Оксани Лукомської зберігається унікальний за змістом сімейний альбом, який перейшов по спадку від історика Лева Крип’якевича (брата знаменитого вченого Івана Крип’якевича. — І. Ф.) Серед багатьох давніх світлин зберігається і ця, привабливої зовнішності молодої жінки, ім'я якої увічнене в стрілецькій напівжартівливій пісні авторства Р. Купчинського.

Свекруха п. Оксани Лукомської пам’ятала цю жінку, батькову колегу по викладанню в Бережанській гімназії, вона й розповіла таку історію:

Відому пісню «Із Бережан до кадри…» написав у жовтні 1916 р. стрілецький поет Роман Купчинський — по дорозі з Бережан до місця розташування Коша УСС у селі Пісочній (тепер — Стрийського, а донедавна — Миколаївського р-ну Львівської обл.). Прототипом хорунжого Осипа був відомий своїми любовними пригодами хорунжий УСС Осип Теліщак (нар. 8.02.1894, Турка — помер взимку 1919−20 рр. у Жмеринці).

Якось під час потуторівських боїв в домі бережанських інтелігентів Бородайків заквартирували «усусуси». Був серед них і хорунжий Осип Теліщак, що сподобав собі одну з Бородайкових дочок. Між Осипом і Ольгою спалахнула іскра, яка переросла в кохання. Але через якийсь час усусівська сурма покликала в дальший похід, і юним серцям довелось розлучитися назавжди.

…Після Легіону на долю Осипа Теліщака випали Листопадові бої у Львові 1918-го, командування 3-ю сотнею в 1-му курені Бригади УСС, підвищення в званні до поручника, відхід з ГА за Збруч і епідемія тифу, яку не вдалось побороти зимою 1919−20 рр. у шпиталі під Жмеринкою. Десь там, у Жмеринці, він і похований.

Ольга Бородайко разом з Левом Крип’якевичем викладали у Бережанській гімназії (на другому поверсі приміщення ратуші. — І. Ф.), вийшла заміж за знаного в Галичині адвоката, громадського діяча і майбутнього посла до Сейму Володимира Целевича (нар. 21.08.1891 р. н., с. Грусятичі, пов. Бібрка), якого енкаведисти згодом вивезли у Саратов і в 1943-му чи 1944-му роках знищили.

Ольга не стала випробовувати ще раз долю і втекла від других совітів, емігрувавши у США. Там займалась громадською роботою на українській ниві.
Відійшла Ольга Бородайко на вічний спочинок 17.03.1988 р. у Нью-Йорку. Похована на українському цвинтарі Святого Духа у Гамптонбурзі".

Увічнити пісню… часом

Через 110 років з часу своєї появи пісня «Як з Бережан до кадри…» повинна отримати нове звучання. Вона мала би щодня лунати над містом, де колись збиралися на бій з росіянами січові стрільці. Тут давали присягу, проходили вишколи, тут закохувалися. Нехай про той час нагадують бережанські куранти.

Технічно дати їм голос не складно. Спрощує завдання електроніка, комп’ютери. У Львові працює фахівець із цих питань — Олексій Бурнаєв. Завдяки йому у центрах більш як 70 українських міст хронометри відбивають ритм часу, доносять щемливі для їхніх жителів місцеві мелодії. Бережанські музиканти могли б аранжувати рідні ритми спеціально для курантів. Наприкінці літа, на ювілей битви під Лисонею, можна було би перед ратушею багатоголосим хором за участі тисяч бережанців заспівати «Як з Бережан до кадри…». А потім після велелюдної презентації дати слово годиннику на ратуші…