Магазинні добродії і лиходії. Крім товару, у крамницях є одне й інше

М‘ясна крамничка неподалік автовокзалу на вулиці Стрийській у Львові. Вітрина вражає передсвятковим різноманіттям, очі розбігаються — справжня імперія курятини, яловичини, свинини!

Жіночка переді мною вагається, якого саме добра придбати їй цього разу — тому, задумавшись, при оплаті товару замість купюри меншого номіналу дає крупніші гроші. Поспіхом ховає свою покупку у сумку і квапиться до виходу, щоб не проґавити автобус до села.

— Пані, поверніться-но, ви мені переплатили 100 гривень! — гукає вслід молоденька продавчиня. Виходить з-за прилавка, доганяє пенсіонерку і віддає їй надмірну суму. Заодно зичить всього доброго, бажає гарних, спокійних свят.

Мені і тим, що стояли у черзі позаду, дуже приємно було спостерігати за цією сценкою. Всього кілька секунд події - а скільки багато вона розповіла про людяність!

Клієнти бувають забудькуватими…

Коли обслужені покупці вийшли з магазину, а персонал м‘ясного павільйону, скориставшись паузою, звіряв якісь накладні, я наважився розпитати продавців, чи часто бувають у них такі неуважні клієнти.

— Всяке трапляється! От вчора якийсь дядько розплатився за сметану, а взяти її забув. Щоб не зіпсувався проданий товар, ми поклали його у вітринний холодильник. Прийде чоловік додому — згадає і повернеться за своєю покупкою…

А якось заглянула до нас щось купити пані із сусіднього будинку, в якому під час ворожого нальоту від вибуху ракети повибивало всі вікна-двері. Жінка мала зі собою повну сумку грошей — їх чи то видали від держави, чи хтось із добродійників спонсорував свої кошти на придбання нових вікон.

У торбині були не тільки гривні у пачках, а й купюри доларів, євро. Видно, відгукнулися на біду добрі люди…

Забуту торбу з грошима, продовжує продавчиня, ми сховали у магазині, чекаючи, коли та збідована пані повернеться. Бачили б ви, як вона втішилася згодом, побачивши свою згубу!

Чужий смартфон на прилавку прикрив своїм пакетом…

— А були у вас якісь неприємні трафунки з чужими грошима чи речами? — цікавлюся.

— Не без того. Одного разу дівчина, розраховуючись за покупку, забула на прилавку свій крутий смартфон. Ми не звернули на це увагу. Але коли та панянка прийшла по свій ґаджет і не знайшла його — стали переживати. Найбільше боялися, що та дівчина подумає щось погане про нас…

Добре, що наш шеф — людина сучасна, технічно грамотна. У себе на комп‘ютері переглянув записи камер — і вирахував злодія. Ним виявився чоловік, який того дня надто довго цікавився товаром: скільки що коштує, наскільки воно свіже і т.д. — але нічого так і не купив. А під час тих нудних розпитувань непомітно накрив своїм пакетом телефон, що його забула дівчина. Потім згріб це і швиденько вийшов із магазину…

Уривок записаного відео, де чоловік краде смартфон, я порадив продавчині розмістити у соцмережах — можливо, хтось впізнає злодія, і він після публічної ганьби поверне чужу власність. А потім все життя жалкуватиме про свою ницість…

Жінка махнула рукою, мовляв, немає часу на ті «фейсбуки», та й ми не дуже у них розбираємося — і пішла обслуговувати нового покупця.

Вірю: жодному з них у цих стінах не зіпсують настрою, не завдадуть прикрості, а навпаки, поділяться своїм позитивом. У наші стресові будні це не так уже й мало…