«У своїй книзі розповідаю про життя українців — їхні сімейні цінності та ідентичність»

Алі Альабдалла — журналіст із Сирії. Понад сім мільйонів сирійців були змушені залишити свою країну через війну, яку спричинив диктаторський режим Башара Асада. Понад мільйон сирійців загинули… Працювати журналістом у Сирії було вкрай небезпечно і Алі, як біженець, поїхав до Європи. Побував у багатьох країнах, а згодом емігрував до Швеції. Нині там живе і працює.

Коли почалася повномасштабна війна в Україні, до Швеції приїхало чимало біженців. І Алі так перейнявся долею українців, що написав книгу: «Україна: життя поза пшеничними полями». Вона не про війну, а про людей, культуру, сімейні цінності українців.

Алі помітив, що шведи, і загалом європейці, мало знають про Україну, українську ідентичність, плутають українців з росіянами. Вважають, що у нас із ними спільна мова та цінності. Коли журналіст почав детальніше це питання досліджувати, зрозумів усі відмінності.

Також Алі Альабдалла написав підручник: «Українська мова для початківців». Він для тих, хто живе за кордоном і цікавиться Україною. За допомогою цього підручника іноземці кращезможуть зрозуміти українців, які живуть поруч. Висловити їм свою підтримку.

Я помітила, що Алі час до часу вживає українські слова. «Я намагався вчити українську мову, — каже Алі. — Але для мене це досить складна мова».

За словами Алі Альабдалли, нині уряд Швеції виділяє чимало коштів на допомогу Україні. Швеція надсилає для ЗСУ дрони, а також українські військові навчаються на шведських полігонах.

Спілкуюся з Алі Альабдаллою по скайпу. Він розповідає про себе.

— Я народився у Дамаску, — каже журналіст із Сирії Алі Альабдалла. — Мій батько був учителем, мама — домогосподаркою. Я — друга дитина у сім'ї. Батьки багато уваги приділяли освіті дітей. Я одружений, у мене три доньки.

Працював у багатьох сирійських виданнях. Але працювати у Сирії стало небезпечно через диктаторський режим Асада, який співпрацював з путіним. Як сирійський біженець, я спочатку поїхав у Туреччину, згодом — у Грецію, Італію, Данію. А у 2013 р емігрував у Швецію. Це була довга подорож!

Чому обрав Швецію? Швеція — демократична країна, з розвинутою економікою. Я швидко отримав дозвіл на проживання. Працюю у Швеції журналістом, висвітлюю міські та економічні новини.

— Чому ви зацікавилися Україною? — запитую Алі.

— Коли в Україні почалася повномасштабна війна, і багато біженців приїхало в Швецію, я зрозумів, що у шведів та й загалом у європейців багато неправдивої інформації про Україну. Вони говорили про те, що українці і росіяни розмовляють однією мовою, мають схожу ідентичність. Більшість українських біженців у Швеції розповідали мені, що їх обурює, коли шведи кажуть, що українська культура така сама, як російська, або є її частиною.

Коли я почав досліджувати ці питання, зрозумів, що це неправда. Як біженець з Сирії, я добре розумію українців, які втекли від війни, яку розв’язала росія… Я співпрацюю з багатьма біженцями з різних країн, організовую тематичні зустрічі. Ще до повномасштабної війни я знав, що чимало громадян Сирії одружувалися з українцями. Багато сирійців приїздили в Українуна навчання, чимало з них вступали у медичні університети.

— Через війну кількість сирійських студентів, мабуть, зменшилася?

— Продовжують навчання ті, хто приватно його оплачує. Якщо це було державне фінансування, такі студенти припинили навчання.

— Розкажіть про свою книгу «Україна: життя поза пшеничними полями». Хто вам допомагав у роботі над виданням?

— Я подорожував Україною і приїхав до Львова, познайомився тут з багатьма людьми. Зокрема, з викладачами університету ім.Івана Франка. Взяв інтерв'ю у багатьох викладачів, які розповіли про шкільну освіту та освіту у вищих навчальних закладах.

Українська освіта відрізняється від шведської. Я хотів дізнатися більше про українську освіту, бо зараз багато дітей з України навчається у Швеції. Важливо, щоби шведські викладачі розуміли, що потрібно дітям, які залишили свою країну через війну… У своїй книзі я розповідаю про українські свята, українські сімейні цінності тапро медицину.

Я дізнався під час зустрічей з українцями, що сім'ї в Україні більш згуртовані, ніж у Швеції, підтримують зв’язок з бабусями і дідусями, які опікуються внуками. Міцні зв’язки мають з хрещеними. У Швеції цього немає. У них віддалені стосунки між старшими родичами.

Сама назва видання, у якій є слова «поза пшеничними полями…» свідчить про те, що в Україні значно більше усього, ніж просто пшеничні поля… У книзі мова йде про життя, яке існує поза цими полями. Я бачив, як українці пишаються своєю нацією та мовою. Сподіваюся, що моя книга допоможе шведам відрізнити українців від росіян.

— А які відмінності ви помітили в освіті?

— В українських садочках, школах та університетахнаголос на українській мові та ідентичності. Я не очікував, що в Україні настільки сучасна освіта. Така сама, як і у Швеції. Хоча у Швеції говорять про те, що українська освіта корумпована. Корупція присутня, але не у таких масштабах, як про це говорять за кордоном. Українські діти мають можливість безкоштовно навчатися, без хабарів.

— Якими є ваші особисті враження про Україну?

— Ще до приїзду в Україну, я мав хибне уявлення про цю країну. І таку спотворену картину подають глядачам та читачам шведські ЗМІ. Шведські медіа зосереджуються більше на війні між росією та Україною, ніж на людях. Тому Україна асоціюється у шведів лише з війною. Важливо було показати інший бік України: країни з величезним потенціалом! До речі, Україна дещо схожа на Сирію. У нас схожі сімейні цінності, ставлення до освіти.

І коли я приїхав в Україну, був дуже здивований. Це гарна країна, з чудовою природою та розвинутою інфраструктурою. У медицині є програми, які дозволяють пацієнту швидко потрапити на прийом до лікаря. У Швеції потрапити у лікарню до вузькопрофільного спеціаліста досить складно. Швеція може повчитися цьому в України.

— Чи воюють нині сирійці на боці росії? — запитую наостанок в Алі.

— Коли існував диктаторський режим Асада, сирійців активно вербували на війну. росія була союзником Сирії та підтримувала Асада.

Найжахливіший злочин цього диктатора — застосування хімічної зброї проти сирійського народу. З початку Сирійської революції у 2011 році режим вдався до застосування отруйних газів, таких як зарин, хлор та іприт, під час бомбардувань цивільних районів, що були поза його контролем. Метою було залякати населення та зламати його волю, а не досягти військових цілей.

8 грудня 2024 р режим Асада було повалено. Асад утік до росії. Сирійська опозиція отримала владу. Нині сирійці вимагають, аби росіяпередала Асада сирійському правосуддю для притягнення його до відповідальності за скоєні злочини, проте росія досі відмовляється це робити. Ми вдячні Україні, яка нині підтримує сирійську опозицію.