Працьовиті руки та широка душа: як чоловік оживив землю діда

Свій трудовий день він розпочинає вдосвіта. На­самперед іде до кіз. Їх до­їть, а потім випускає на пасови­ще. Має представниць кількох порід — ламанчі, альпійської, зааненської. То первістки, ко­трі вже дають до двох літрів смачного та поживного моло- ка.

Віднедавна на обійсті з’явився і цапок англо-нубій­ської породи, якого привезли із ферми у Дніпропетровській об­ласті. Тож самки матимуть якіс­ного плідника.

Водночас зранку потребує уваги кінь — справжній помічник родини. Коли ж він не в упряжі, то скубає траву на лузі.

Ще ж ходять по подвір'ї це­сарки та кури різних порід. Одна із них уже встигла висидіти жов­торотиків. Тому поголів'я перна­тих зросло.

Пан Анатолій не уявляє свого життя без пасіки. За старанний догляд бджілки віддячують йому медом та іншими цілющими продуктами. Зокрема, господар виготовляє настоянку із воско­вої молі - чудодійні ліки, що до­помагають за багатьох хвороб (туберкульозу, підвищеного тиску, порушень серцевого ритму, аденоми простати).

Неабияка гордість ґазди — кроляча мініферма, яку обла­штував власноруч. Він вирощує представників термонської по­роди. Ці скоростиглі тваринки з білою шерстю у віці 4−5 місяців набирають 1,5−2 кг битої ваги. Годує їх зерном — вівсом, пше­ницею, ячменем, соєю, кукуру­дзою. М’ясо згаданих вуханів дуже смачне та корисне.

Запорука здоров’я пухнастих тваринок — чистота. Тому хазяїн регулярно прибирає клітки, змі­нює підстилку.

Такі клопоти окуповуються, адже родина забезпечена яйця­ми, молоком, сиром, сметаною, м’ясом тощо. Зрештою, дружи­на Марія зі змеленого у млині борошна навіть випікає власний хліб — смачний, духмяний.

Герой нашої розповіді за­кінчив лісотехнічний технікум і тривалий час працював у лісо­паркетному цеху. Навіть після виходу на заслужений відпочи­нок не покидає роботу з дере­виною. Разом із сином Віктором облаштували столярний цех, де різьбили, вирізали рамки. Од­нак через епідемію ковіду, а згодом війну справа дещо при­зупинилася.

Є у пана Анатолія хобі - зби­рає старожитності. Уже має їх доволі багато, тож планує ство­рити музей. А ще хоче відрес­таврувати карету і бричку, аби катати дітей. Поки що вигото­вив оригінального воза.

Окрасою обійстя став ста­вок, де оселилися два лебеді. А восени сюди злітаються на зи­мівлю близько 50 диких качок.

Зауважимо, що колись ді­дусь дружини мав біля хати свою землю. Її конфіскувала радянська влада, а господа­ря з родиною вивезла у Сибір. 30 років тому панові Анатолієві вдалося повернути і приватизу­вати частину площі. На ній виса­див ліс — не промисловий, а для душі. Там виплекав і сформував дивовижної форми сосни (ска­жімо, веймурову), модрини. Не­подалік ростуть 40 беріз, горо­бина, горіх… До гілок ентузіаст прикріпив виготовлені шпаківні, які відразу облюбували птахи. На одному з дерев хоче змай­струвати для дітей хатку на ку­рячих ніжках, щоб було де бави­тися та фотографуватися.

На площі 200 кв. м ґазда по­садив підсніжники, конвалії, два види барвінку, суницю. Також у лісі вдосталь грибів — підберез­ників, маслюків.

У цій місцині Анатолій Ле­вицький хоче облаштувати від­починкову базу, де міські люди могли б подихати свіжим пові­трям, насолодитися природою. Уже навіть придумав їй назву — «Лебедина вірність». Для ком­фортного перебування майбут­ніх гостей він разом із сином виготовляє альтанки, сміттєві ємкості, туалети.

Водночас майстер вирізує із дерева та встановлює по площі фігурки звірят. Непода­лік кожної розміщує таблички з афоризмами (чимало яких, до речі, придумав сам). Чоловік переконаний, що важливу роль відіграють культура, виховання. Для прикладу, біля вирізьблено­го вовка він встановив напис з афоризмом: «Не засмічуйте ліс і свою совість. Будь ласка, при­беріть за собою».

Соломія КРАВЕЦЬ