Літо в Усті відкрили Днем Дністра

Сповнений синівської любові до Устя та його річки виходець із цього мальовничого куточка — підприємець Михайло Буга за підтримки Миколаївської міської ради вписав у календар своїх земляків ще й День Дністра. Це був не протокольний «захід», не просто забава, а концентрований вияв пошани до дива природи, яке щонайменше сім століть укорінило на дністрових берегах устянців і яке манить-зваблює сюди інших…

Так звикли до фантастичної краси, що не завжди помічають її

Ще кілька років тому у цьо­му урочищі за селом росли пів­тораметрові хащі, а нині тут ма­ленький відпочинковий рай. Його треба побачити! По сусід­ству із храмами, запашними лу­ками, гніздами лелек, два ажурні мости (до появи обох доклався пан Михайло): один — бетонний, з «кишеньками» для романтич­них пар, інший — дерев’яна підві­сна кладка на металевих тросах, що із села веде до лісу. На бере­зі бачимо стилізований човен-альтанку і справжню рибальську чайку, човен із очерету, схожий на ті, якими у давнину плавали наші далекі предки. За декілька метрів — паркова зона, затишний відпочинковий центр, де будь-хто із приїжджих, набравшись за день устянських вражень, може переночувати під тихий шепіт дністрових хвиль. По дамбі зруч­но пройтися, проїхатися рове­ром до стариць Дністра, де рос­туть червонокнижні білі й червоні лілії та інші релікти…

Дивовижне відчуття проймає, коли піднімешся у «ластів­чине гніздо» — споруду із дере­ва, скла і металу, яка буквально нависає над дністровими вода­ми. Це «гніздо» (ще одна втілена мрія Михайла Буги) — своєрід­на артгалерея, де за філіжан­кою кави читають поезії, грають у шахи, роздивляються карти­ни місцевих художників. І, як ось тепер, оцінюють фотографіч­ні перлини про Устя. Художник Міжнародної федерації фото­мистецтва при ЮНЕСКО (AFIAP) Ігор Гнатів видав п’ять розкіш­них фотоальбомів про Устя, у День Дністра організував фо­товиставку, презентацію книж­ки про цю річку і жителів, які жи­вуть на її берегах.

— За буденними справами ми не завжди помічали, серед якої фантастичної краси живемо! — розчулено говорить місцевий пе­дагог Наталія Мусій. — Світлини Ігоря Гнатіва «підказали» нам це…

З фронту приїхали на улюблену річку

Перед початком свята на Дні­стрі звучать слова вдячності воїнам ЗСУ, які боронять Україну. Серед гостей помічаємо кіль­кох з них, що приїхали у фрон­тову відпустку. Один — 31-річ­ний Роман Гірник («Борода») із сусіднього з Устям Розвадова. Колишній будівельник у складі Повітряних сил захищає тепер українське небо. Перед повер­ненням у свій підрозділ завітав до друзів-волонтерів із «Микола­ївської народної самооборони», допомагає їм готувати на ватрі юшку з устянських коропців, ку­ліш — цими наваристими страва­ми вони частували учасників Дня Дністра.

Бачимо ще одного воїна — Тараса Мокрицького, 25 років. Лейтенант ЗСУ, командир взво­ду штурмової бригади. Два з половиною місяці разом із по­братимами виконували відпові­дальне бойове завдання в екс­тремальних умовах. У короткі хвилини відпочинку розрадою цьому воїнові були… шахи (тому й позивний у нього — «Шахіст»). Навіть примудрявся ТАМ че­рез Інтернет давати уроки ша­хів іноземцям! Під час відпустки у перший день літа Тарас при­їхав в Устя, бо дізнався, що тут сеанс одночасної гри проводи­тиме міжнародний гросмейстер Адріан Михальчишн. Учень Тара­са Святослав Данилів зумів обі­грати цю шахову легенду!

Коли міський голова Миколаєва Андрій Щебель згадував на­ших доблесних воїнів, то про­сив і в такий урочистий момент підтримати їх: «Свято святом, а хлопцям на фронті треба до­помагати…». Того дня у скринь­ку для донатів лягла не одна ти­сяча гривень. Кошти збирали на позашляховик кулеметникові із 65-ї окремої механізованої бри­гади Олександру Тонковському…

На цьому святі було бага­то інших цікавих дійств. Устян­ці дізналися багато про вихід­ця із Дністрового краю, одного із соратників Івана Франка — мо­вознавця, етнографа, історика, педагога, громадського діяча, мецената Омеляна Партицько­го, постать якого представив Ва­силь Благий. Нові сторінки про історію Устя і його людей мож­на було відкрити у музеї-садибі іменитого скульптора Івана Са­мотоса (екскурсію проводила його донька). Дорослим і дітям давали майстер-клас із розпису патріотичних браслетів, пряни­ків, гіпсових фігурок, проводили заняття із тактичної медицини, квести та вікторини. Юнаки зма­галися на волейбольному май­данчику, дітвора збирала квіти на устянських луках, танцювала. А під вечір над берегами Дністра полинув мелодійний спів устян­ського народного хору. День Дністра став немовби релаксом для виснажених війною людей…

Готуйтесь подорожувати Дністром на каяках!

У святковому людському по­вноводді натхненника цього дій­ства Михайла Бугу можна було вирізнити за ніжно-салатовою футболкою і такої ж барви пана­мою на голові - вони немовби символізували весняні кольори устянських ландшафтів.

— Наш Дністер, куди впада­ють менші річки — Щирок, Зубра, Нежухівка, ми повинні берегти, шанувати! — каже пан Михайло. — Моє рідне село, яке ця річка роз­діляє на дві частини, неймовірне. Тут усе зачаровує: сади, сіножаті, корови, коні на пасовиську, бузь­ки у гніздах, спів солов'їв і зозуль, плюскіт риби, кумкання жаб. А ще — наші тумани, вечірня тиша. І наші неймовірні люди. Тому у цей бла­гословенний край приїжджають і творять митці. Якось мені розпо­віли, що після напруженого дня одна лікарка запитала у подру­ги поради, де б їй найкраще зня­ти цю втому. І та порекомендува­ла їй, не вагаючись, відвідати Устя над Дністром. Медик про свій ви­бір не пошкодувала. Казала потім, що привезла додому… спокій.

Незабаром, продовжує пан Михайло, ми плануємо запро­понувати всім охочим цікавий одноденний відпочинковий тур: наша машина чекає львів'ян на площі Петрушевича, привозить їх до села Колодрубів, а звідти на каяках наші гості 14 кіломе­трів пливуть Дністром і милують­ся неймовірної краси природою. Через три-чотири години їх че­кають в Усті юшка з дністрової риби, устянський пиріг з карто­плі, гречки і з підливою-бевкою, вареники, інші місцеві страви. А ввечері гостей, повних сил та на­тхнення, ми відвозимо додому…

Моя мета — відкрити для лю­дей прекрасне Устя і Дністер! Колись дехто насміхався з на­шого села, глузливо казав: «Та що там Устя — «захолустьє»! А ми кажемо, що воно — перлина…