І синиці бувають егоїстками…

Найперше пані Ганна знайшла у домашній ві­тальні книжку про природу і уточнила, чим саме треба пригощати птахів, як краще обладнати для них годівничку. Потім із дерев’яних рейок і фа­нери зробила і підвісила на яблуневій гілці міні­хатинку, насипала туди різного насіння, яке при­везла з міської зоокрамниці, поклала соковите солодке яблуко. І вже через якихось 15 хвилин зграйка синичок, ніби змовившись, трапезува­ла у цій «їдальні». Готує господиня собі сніданок-обід у кухні і через відчинену кватирку спостері­гає, як, весело цвірінькаючи, «підкріплюються» лісові пташки.

За тиждень таких відвідин Ганна Степанівна ви­вчила всі повадки своїх «нахлібників». Горобці по­водяться найбільш скромно. А от сойки весь час норовлять відігнати від годівниці конкурентів, «ку­паються» у насінні. Червоноголовий дятел теж за­глядає сюди: наїсться, а потім ще починає довба­ти фанерні стінки…

Здивувала одна із синичок. Наїсться досхочу, а потім сяде собі у хатинці головою надвір, закриє своїм тільцем отвір — і нікого в середину не пус­кає. Дає зрозуміти, що це — її приватна територія.

І звідки у неї такий егоїзм, таке скупердяйство?