«Старші ґазди купували яблука дружинам і запрошували їх до танцю»

Уже другий рік поспіль дивуюся: чому «Яблуневу ялинку» досі не віднесли до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО? Яворівський гречаний пиріг і яворівська забавка до цього переліку увійшли. А традиція вбирати сосну у яблука, якої дотримувалися ще наші пращури, — ні… У прикордонному селі Гусакові, що на Мостищині, цю традицію бережуть як реліквію. І передають у спадок дітям і онукам — щоб знали історію свого роду й зберігали цікаві народні звичаї.

Програма подорожі, яку організувала туристич­на фірма «Карпатія-Галич-Тур», мала кілька пунктів. Але її «цвяшком» стала саме коляда й унікальне дійство у Гусакові. До речі, у нашій групі серед турис­тів був італієць, сеньйор Вінчен­цо. Чоловік, який ніколи раніше не бачив нічого подібного, був вражений колоритом і серйоз­ною організацією свята.

«Яблунева ялинка» — це «той третій празник», як співається у колядці. І відзначають його уже два роки поспіль 6 січня. Але для нашої групи його провели ще раз, 18 січня — у Народному домі села.

Мостищину люблю з дитин­ства. Тут народилися мої батьки, тут улітку, під час канікул, мина­ло моє дитинство. Люди тут при­вітні, будинки — задбані. Видно, що тут живуть господарі. У Гуса­кові є велика школа, у якій навча­ються понад 200 дітей — не лише з цього села, а й з навколишніх. Директорка школи Оксана Ке­бус за два роки на посаді зро­била багато. У школі діють кілька гуртків, тут зроблено сучасний ремонт, у класах нова техніка — комп’ютери, телевізори…

У школі нас частували за­пашним чаєм і смачнющи­ми пампушками. Ми б ще дов­го спілкувалися, але директорка Народного дому і керівник ху­дожньо-просвітницького колек­тиву «Фольклорний переспів» Марія Тарас (діє у селі 34 роки, без нього не обходиться жодне весілля чи хрестини) телефону­вала вже кілька разів. Мовляв, діти чекають: попереду не лише концерт, а й майстер-клас з на­низування яблук на шнурок. А ще смачна мачанка, гречаний пиріг і «весільні» пляцки…

— Про традицію яблуневої со­сни чи ялинки чула від своїх ро­дичів, — каже Марія Тарас. — Коли прийшла до Гусакова на роботу, вирішила «докопатися», що ж то таке, та яблунева сосна. Зна­йшла старожилів, які мені розпо­віли про деревце, на яке в’язали яблука на Водохреще. Ймовір­но, та сосна колись була не така красива, як ми тепер її відроди­ли… Як згадують старі люди, у Гусакові та яблунева сосна з незапам’ятних часів. Але за «со­вєтів» свято заборонили відзна­чати. Тодішня влада бачила у цьому дійстві щось націоналіс­тичне й антирадянське… Досі не можу зрозуміти, що націоналіс­тичного можна бачити у сосні, яка вбрана у яблука.

Марія Романівна з гусаківця­ми цю народну традицію відро­дили. Наступного року у селі юві­лей — святкуватимуть 35-річчя «Яблуневої ялинки».

— Ялинка, яку ми показали ва­шій групі, — не зовсім така, яку встановлюємо на Водохреще, — каже Марія Тарас. — До війни це дійство було просто фантастич­ним. Були і феєрверки, і вогні сві­тилися… Уявляєте, вбрати ялин­ку у 120−150 кілограмів яблук? Несуть дерево шестеро неодру­жених хлопців. Двоє йдуть збо­ку. Ялинку несуть з колядою до церкви, встановлюють у певно­му місці. Після того, як священ­ник освятить яблука, хлопці зно­ву підіймають дерево і несуть до Народного дому.

Найцікавіше дійство, звісно, у Народному домі. Бо там почина­ється торг. (За Польщі, розповіла Марія Романівна, за одне яблу­ко кавалер платив 5 ґрошів. За­можніші могли дати навіть зло­тий). До великої війни були гучні забави з танцями. Але, за слова­ми пані Марії, ані танців, ані гуч­них забав у селі не буде — аж до нашої Перемоги.

— А колись забаву починали старші ґазди, — продовжує пані Марія. — Купували яблука сво­їм дружинам і запрошували їх до танцю. Потім те саме робили такі пристарші кавалєри, і далі молодь. Це було таке йордан­ське народне гуляння, що три­вало аж до рання… Тепер такого нема. Залишилися коляда, ялин­ка і частування.

— Ялинку привозять з лісу чи хтось з господарів віддає зі свого обійстя?

— За три дні до Водохреща не­одружені парубки їдуть до лісу і шукають таку сосну, щоб мала три куполи. Це ніби Бог Отець, Бог Син і Бог Дух святий. Хлоп­ці привозять деревце до Народ­ного дому і зв’язують каркас. Після Щедрого вечора (5 січня. — Г. Я.) яблука на нитку нанизують незаміжні дівчата. Але самі дівчата яблук на ялинку не вішають. Це ро­блять хлопці. Цьогоріч участь у на­низуванні взяло майже 40 дівчат. Тішить те, що до традиції долуча­ється і молодь з сусідніх сіл. Внизу яблука меншого розміру, а вгорі - великі. А на самісінькому вершеч­ку — найбільше яблуко. Бо воно на торгах — найдорожче! І це яблуко повинен купити той парубок, який цьогоріч має намір одружитися. Цьогоріч Семенко Микола викупив для своєї нареченої Діани яблуко за дві тисячі гривень!

Усі кошти, зібрані на торгах з яблуневої сосни, пішли на під­тримку ЗСУ. А ще молодь коляду­вала з вертепом. Загалом на по­треби українського війська було передано понад 40 тисяч гривень.

— Маємо не лише відроджува­ти народні традиції, — каже пані Марія, — а й зробити все, аби ми мали що передати прийдешнім поколінням. Мені колись здава­лося, що я все встигну. Моя мама знала щонайменше тисячу ста­родавніх пісень. Думала, встигну усі записати. Не встигла…