На три десятки обійсть — понад півтисячі овець

Село Почапи Ковельського району розміщене в стороні від автодоріг. Зате до Прип’яті тут — рукою подати. Жити поруч з річкою дуже вигідно, переконують селяни. Риби в Прип’яті водиться багато, до того ж у її заплаві ростуть соковиті трави. А тому тут є всі умови для випасання худоби. Корів і коней припинають просто на березі річки. Овець у цьому селі налічується найбільше, тому їх зганяють в отару. Цих тварин тримають практично у кожному з трьох десятків селянських обійсть.

«На Почапах вівці розводили ще за совєтів, — розповідає місцевий краєзнавець Микола Денисюк. — Тут біля річки великі пасовища. У моєму рідному селі Воля-Щитинська, навпаки, біля озера нема де пасти худобу. Тому господарі з нашого села на ціле літо переганяли отари овець на Почапи. А восени забирали».

За словами очільниці місцевого старостинського округу Людмили Кацевич, вівці в Почапах розводить вже третє покоління селян. Наразі, каже вона, отара налічує понад 600 голів.

«Скільки себе пам’ятаю, господарі в Почапах тримали овець, — говорить Людмила Кацевич. — Селяни збували не лише м’ясо, а й шкури та вовну. Нині розводять тільки заради м’яса. Почапці не уявляють без баранини свого раціону. Вона смачна, її додають у перші страви, готують котлети та шашлики. Цей цінний дієтичний продукт на Волині все більше має попит. Тому розводити овець все одно вигідно, бо заготівельники приїжджають в село і купляють їх в селян живою вагою та тушками».

У господаря з Почап Романа Шумика овець тримали батько та дід. Тому він добре знає, як за ними доглядати. Чоловік теж вирішив продовжити династію вівчарів. Щоправда, завів собі не звичайних безпородніх, яких авторка цих рядків зустріла на березі Прип’яті, а романівських. Овець цієї породи селянин придбав у сусідньому Камінь-Каширському районі.

«Вони трохи більші, ніж звичайні, і не такі полохливі, — каже господар. — М'ясо романівських овець не має такого специфічного запаху, як безпородніх. До того ж, вони дуже плодючі - вівця за два роки може окотитися три рази. Причому одночасно може народити кілька ягнят. Днями, приміром, вівця привела четверо. На жаль, я не догледів, і одне маля загинуло. Наступного дня на світ з’явилось ще троє ягнят. Цього разу всі вижили».

За словами Романа Шумика, з дорослої тварини виходить 15−20 кілограмів м’яса. Наразі у нього налічується 12 тварин. Їх він у загальну отару не пускає, аби романівські вівці не парувались з безпородними. Зробив собі кошару на обійсті. Каже, що планує продавати їх не лише на м’ясо, а й на розплід. Стверджує, що за дорослого барана романівської породи можна виручити до 5 тисяч гривень, за вівцю — від 3 тисяч. Безпородні коштують вдвічі дешевше.

За словами начальника відділу розвитку виробничих галузей департаменту АПР Волинської ОДА Олександра Книша, вівчарство — перспективний напрям тваринництва для області.

«Згідно з статистичними даними, максимальна кількість овець на Волині налічувалась в 1940 році, — говорить Олександр Книш. — Тоді їх було 190 тисяч голів. В 90-х роках їх стало 130 тисяч. Нині - 19 тисяч голів. Однак у нас порівняно з 2010 роком йде висхідна динаміка, бо якраз у тому році їх в області налічувалось найменше — 14 тисяч».

Переважна кількість овець, за словами пана Книша, утримується у приватних господарствах. Щоб стимулювати селян розводити дрібну рогату худобу, цим товаровиробникам відповідно до постанови Кабміну надають бюджетну субсидію. Якщо в господарстві налічується від 5 до 500 овець, дотація на кожну голову становить 2000 гривень. Єдина умова — тварини мають бути ідентифіковані і зареєстровані згідно з чинним законодавством. Наразі, стверджує Олександр Книш, у департаменті агропромислового розвитку Волинської ОДА підготували документи на 10 тисяч голів.

Людмила Приймачук