Домашні кози… привіталися по-християнськи

«Коли ще звірі говорили» — про цю збірку казок Івана Франка я згадав, почувши майже казкову історію. Але вже не давню, із хтозна-яких часів, а сучасну, кількаденної свіжості…

У випусках нашої тематичної сторінки ми не раз розповідали про те, з якою любов‘ю ставлять­ся до тварин ветлікар зі села Залісся Золочівсько­го району на Львівщині Володимир Топишко і його дружина Олеся. Відчуваючи їхню турботу, ці до­машні улюбленці віддячують тим, що створюють своїм господарям гарний настрій. Але історія, яку ми почули від пана Володимира кілька днів тому, виглядає неймовірною…

— У мене на обійсті живе шість кізочок і два цап­ки — Білик і Чорний, — розповідає заліссянський природолюб-краєзнавець. — Кози побутують у стайні, а цапки — в окремій клітці у дворі. Зараз у них парувальний період. Під час нього видають звуки, дуже схожі на людську мову. Ніби щось там мугикають собі під ніс.

Оце недавно рубаю тріски на розпал у печі і чую, хтось неподалік каже: «Слава Богу!». Озираюся до­вкола — немає нікого. Дивина та й годі! І тоді зро­зумів, що то по-християнськи привіталися… Білик і Чорний. Вони люблять собі «поговорити». Іноді хвилин десять «розмовляють» між собою.

— Невже ваші цапки можуть повторювати слова людей? — запитуємо сільського ветлікаря.

— Ні, не можуть, вони — не папуги. Думаю, у них випадково таке привітання вирвалося. Повірте, мені не причулося. Галюцинацій ніколи не мав. Інколи чув від них звуки, схожі на слова «ходи», «тепер»…

Ми запитали нашого співрозмовника, чи не сприймуть його краяни цю історію як богохульство.

— Я кажу правду, — переконує Володимир То­пишко. — Розповідаю те, що чув. Я людина віру­юча, ходжу до церкви. Не міг би чогось подібного видумати. Я розповів вам те, що ясно чув.

Цю історію пан Володимир підсумував фра­зою, яку прочитав у Біблії: «Все, що дихає, нехай хвалить Господа».