«Бабуся мене вчила: приходять гості - свічку треба запалити»

Правду кажуть: не знаючи свого минулого, неможливо побудувати майбутнє. Це давно зрозуміла Олена Вальковська та її донька Марія. І якщо Марія колись вирішила «докопатися» до свого минулого і відтворити генеалогічне дерево, то її мама Олена почала вивчати не лише історію роду, а історію свого народу.

Пані Олена Вальковська з дитинства обожнювала запах паленої свічки, а у дорослому віці ця любов переросла у майстерню з виготовлення свічкових композицій, яку відкрили поблизу Софіївської площі у Києві. Пані Олена з чоловіком Олексієм, дітьми Марією і Вадимом створили сімейну свічкарню, у якій відтворено і збережено не лише традиції та побут українського народу, тут відновлюють давні культурні знання, виготовляють свічки з бджолиного та соєвого воску, і кожну свічечку декорують вручну.

Про свої вироби, допомогу Збройним Силам України журналістці «ВЗ» розповіли пані Олена та її донька Марія.

Пані Олена за освітою економіст, працювала бухгалтером. А свічками займалася у вільний час — так, для себе. Бо з дитинства знала, що свічка має горіти на столі, особливо, коли приходять гості.

— Коли донька під час навчання поїхала за програмою обміну за кордон, я думала, щоб їй таке передати, щоб нагадувало рідний дім, — каже пані Олена. — А оскільки свічки завжди були частиною нашого побуту, спробувала зробити власними руками для неї та її друзів свічкові подарунки. Зробила з вощини, мабуть, зо 30 різних свічок. Вони були різнокольорові, з різними ароматами і травами.

— Я дуже раділа цьому подарунку, — долучилася до розмови Марія. — Свічки не лише нагадали мені про дім, я ще й мала подарунки для своїх нових друзів-іноземців — роздала багатьом. І мамині свічки поїхали у різні країни світу.

Коли почалася велика війна, родина залишилася у Києві. Пані Олена з Марією допомагали волонтерам. Якось сиділи під час чергової повітряної тривоги, без світла, але при свічках, у сховищі «дві стіни», згадували, звідки така любов до виробництва свічок. Бабуся і прабабуся пані Олени були з Полтавщини. Оскільки у родині була пасіка, у родині робили свічки. Бабуся Мотря виготовляла свічки, і до неї за цими свічками приходили люди з навколишніх сіл.

— Мабуть, ця любов у нашій родині передається з покоління у покоління, — каже Марія. — У нас свічка була завжди на столі. До прикладу, ми їли на кухні за одним столом, а на іншому, що застелений обрусом, завжди стояла свічка. Моя бабуся запалювала свічку ще й тоді, коли переживала за мене. На усі великі й малі свята у нас завжди горів вогонь — свічка. Бабуся мене вчила: коли приходять гості - на свято чи на день народження, свічку завжди треба запалити. Для мене цей вогник був завжди, як вогник життя. Свічка ніколи не була у нашому домі предметом. Свічка завжди була живою.

Марія згадує, що майже рік навчалася у Литві на психолога. Страшенно сумувала за домом. Можливо, саме тому почала купувати у їхніх магазинах свічки, запалювати щовечора…

У час війни пані Олена шукала щільний бджолиний віск на виготовлення свічок.

— Марія почала досліджувати — хто ми, який наш рід, — каже пані Олена. — А я подумала: сотні людей з нашого великого роду до мене вижили для того, щоб народилася я. Часи колись були дуже тяжкі, нашим предкам також треба було захищатися, у щось вірити і сподіватися на краще. І усе заради того, щоб мати сили вижити. Марія досліджувала дерево роду, а я — у що вірили і за що трималися ті люди, які були до нас. Почала все більше дізнаватися про культуру побуту, вірувань тих, хто жив на наших землях.

Тому і з’явилися свічки зі символами Вселенських богів, з додаванням орнаментів вишиванок, писанок.

— Ми як почали у 2022-му робити свічки, так і продовжуємо це робити, — каже Марія. — Свічка має горіти. Це — символ життя. А ми маємо жити і перемогти. Багато свічок віддаємо на благодійні ярмарки, щоб зібрати якомога більше грошей на потреби наших захисників. А ще допомагаємо Першому медичному шпиталю — відраховуємо 50 гривень з кожного проданого ангелика. Зробили такий набір — ангелик і до нього сім свічок. Незабаром зима, тож почнемо робити, як і торік, окопні свічки на фронт. Бо маємо разом наближати нашу Перемогу…