Свято кольору Іван-чаю…
Цей день знають не тільки за чар-зіллям папороті
Через зміни у церковному календарі дехто, мабуть, не відає, що нині - свято Івана, яке гарно наклалося на свята Зелені. Отож, не забудьте! А мені, Іванові, про наближення іменин завчасно підказали особливі підлісні квіти — іван-чай. Їхнє рожеве, медово пахуче багаття завжди викликає щемливі почуття. Вони ж відвідують мене, коли п’ю оздоровчі карпатські навари, в яких чільним компонентом є висушений цвіт іван-чаю.
Про те, що і раніше 24 червня наші предки відзначали «Рождество св. Івана Хрестителя», нагадав старенький, із 30-х років минулого століття, церковний календар, який зберігаю як реліквію. Листаючи її щоразу відчуваю, як тіло проймає дрож. Воно й зрозуміло: пожовклі від часу сторінки носять на собі відбитки рук багатьох поколінь, переносять у минулі епохи. І підказують, що нове дуже часто є призабутим старим…
Знавці теології кажуть, що свят Івана у році аж п’ятдесят одне. Приємно усвідомлювати, що моє ім'я має такий пошанівок. Як і те, що у кожній частині планети є свій Іван. Де — Йоганн, Ян, Іоанн, Джон, а де — Ганс, Хуан, Жуан, Джованні, Янош, Вано. Хто ще позмагається з Іванами у популярності?
А сіл скільки у нас в Україні з «Івановим» коренем!
У дитинстві на свято Івана я, школяр, мав великі преференції: мені дозволяли довше поспати після вчорашнього хлопчачого футболу. Цього дня замість мене старший брат гнав зранку пасти корову. Але пробуджувався я із самісінького досвіта — від різкого запаху польових квітів. То мама обкладала мене ними у ліжку, вітаючи з празником. Іноді букетом був великий лопух…
Гігантського лопуха при вході на своє подвір'я тримав колись світлої пам’яті Григорій Лещук, відомий у селі рільник. А зрізав цей «бур'ян» він на свято Івана: вітав ним улюбленого онука Івася…
На свято літнього Івана ми, дітлахи, за підказкою дорослих, ще й прогнозували урожай горіхів ліщини. За переказами, якщо цього дня дощитиме — «горіхи замокнуть».
Нині зранку було сонячно. Можливо, так протримається весь день. Тож на початку вересня сподіватимуся рясних вилушків…
І ще про одне. Кілька годин тому, проїжджаючи біля села Іванівки (!) на Перемишлянщині, почув філософську фразу молодої жіночки. Угледівши через вікно рибалок, що окупували місцевий став, вона якось задумано сказала: «Сьогодні не можна ні у воду, ні на дерево — Іван скине. Старі люди колись так казали…»
Що не кажіть — велика магія в Іванового свята!
