Гусак ходить за господарем, як за гускою

72-річному Володимиру Опацькому, який з дружиною живе під лісом, за кілометр від села Угринь на Чортківщині, нема потреби встановлювати камеру відеоспостереження. Про наближення когось чужого їх часом швидше від собаки попереджає інший вірний сторож — гусак. Наслідує приклад своїх прапрародичів, які врятували Рим від войовничих галлів…

— Навіть коли я повертаю­ся велосипедом з міста, він уже за пів кілометра чує моє набли­ження і подає голос, — розпо­вів кореспондентові «Високого Замку» колишній водій. — Бува­ло, іду з дому у справах, а гусак здіймається у повітря і летить за мною. Мушу відносити його на­зад і закривати у хліві. Тепер, коли кудись відлучуся, — стане на дорозі і чекає мене, поки не повернуся…

Не тільки талантом вірно­го охоронця володіє ця птиця на обійсті пенсіонерів. Він для них ще й акумулятор позитив­них емоцій. Не дає господарям занудьгувати. Буває, пан Воло­димир обходить із мисливським псом своє поле, ближні угіддя — і гусак собі поруч чимчикує. Може пройти з ним шість кіло­метрів! Не відступає ні на крок.

Або інша пригода: візьме ґаз­да у дровітні патиків на руку і несе їх до кухні, щоб палити. А гусак за штани його ловить, щи­пає, не пускає, хоче йому ком­панію скласти, норовить зайти до хати. Коли його відганяють, ображається, ходить насупле­ним: бо, мовляв, чому це песи­кові у кімнату зайти можна, а йому — ні? Втім, образа ця три­ває недовго.

— Гусак для мене справжній друг! — продовжує пан Володи­мир. — Моя дружина часом сва­риться по дрібницях, а він мені завжди підносить зіпсутий на­стрій. Є з ким душу відвести. Навіть про любов з ним бала­каю! Жартома запитую: чи хоче він до гуски? Відповідає стверд­но: ґи-ґи-ґи!

Подруги у Гуся (так назва­ли цього лебедеподібного пта­ха) немає. Господар каже, що на базарі гуска коштує не мен­ше 800 грн — дорогувато як для пенсіонера…

В Опацьких живе цей при­ручений гусак уже п’ятий рік. Подарував його панові Воло­димирові син. Десь був на заро­бітках, там і дали гусака в раху­нок оплати за виконану роботу — щоб приготував собі з нього печеню. Але різати Гуся не ста­ли. І той віддячує за це вірною службою.

Одного разу на подвір'я пана Володимира спікірував яструб — вхопив курку і вже піднімаєть­ся у повітря зі здобиччю. На пта­шиний лемент прибіг гусак: на­здогнав розбійника і відібрав несучку. А потім, широко роз­пустивши крила, всіх решту ку­рей позаганяв до хліва. Одне слово — господар!

Коли господар жене біля річ­ки пасти свою худобу, з нею іде і Гусь. Поплаває, покупається і разом з усіма повертається до­дому.

Годують гусака кукурудзою, пшеничкою, картоплею. Часто він п'є козяче молоко, яке нали­вають котам. На Новий рік ґазда пригощає свого улюбленця, як і всіх інших домашніх тварин, тіс­течком. Бо — друг!

На наше запитання, за що любить свого гусака-лебедя, пан Володимир відповідає фра­зою класика: людина відпові­дальна за тих, кого приручила.

Насамкінець наш співроз­мовник запевнив: Гусь жити­ме на його подвір'ї до останку, скільки йому днів на білому сві­ті відведе природа — бульйону з нього не готуватимуть.