Квітує терен у пору закоханих і трудяг…

У нинішні такі п’янкі, запаморочливі аромати весняних лісів і полів щедро вкраплює свої духмяні акорди, зваблює бджіл та людей терен. Кущ колючий, неприступний, але скільки до нього уваги!

Згадайте дорогі серцю багатьох з нас мелодії: «Цві­те терен, цвіте терен, а цвіт опадає, хто в любові не знається, той горя не знає…».

Або ж — «Чорні очка як терен, як терен, як терен — коли ж ми’ся поберем-поберем?». Чи Франкове — «Ой ти, дівчино, з горіха зер­ня, чом твоє серденько — колюче терня?». Ну, і ще дещо з нашого мовного вжитку: через терни до зірок, терниста дорога, терновий вінець. Зрештою — Тернопіль, тернове вино…

Густий білий цвіт терну підказує сільським ґаздам, що пора активно братися до польо­вих робіт. І беруться ж — бачу: орють, культи­вують, сіють, садять, підживлюють. Один із хліборобських афоризмів нагадує: як терен квітнем забіліє - селянин ячмінь сіє…

Терен широко застосовують у народній медицині. Зміцнює імунітет, благотворно діє на роботу кишківника, очищає печінку, про­ганяє безсоння, зміцнює стінки кровоносних судин.

А гурмани знають, яким помічним і апе­титним є темно-вишневого кольору терно­вий трунок…

Користає з терну і дика природа. Взимку птахи із задоволенням смакують його примо­роженими солодкуватими ягодами. Непро­лазні, «наїжачені» хащі терну слугують надій­ним прихистком для багатьох тварин.

Із терновим кущем-деревцем тісно пов’язаний і автор рядків, які ви зараз читаєте — назву цієї рослини обрав одним зі своїх жур­налістських псевдонімів.