Пес-«японець» любить українську кухню

Ось такий собака-красунчик, що своєю рудою шерстю трохи схожий на лиса, а граціозною поставою — на вовчика, складає товариство сім'ї відомого історика-філософа з Рівненщини професора Петра Кралюка.

— Це собака давньої япон­ської породи шіба-іну, він на­лежить моїй доньці Євгенії, — розповідає пан Петро корес­пондентові «Високого Замку». — Можна вважати його мислив­ським. Але водночас — спокій­ний, одомашнений, не виявляє агресивності.

Оскільки цей пес — «япо­нець», господиня вирішила його кличку прив’язати до Кра­їни сонця, що сходить. І назва­ла ім'ям знаменитого япон­ського кінорежисера Куросави — Акіро.

За що, крім краси, ціну­ють Акіро у цій сім'ї? За те, що врівноважений. Як правило, не гавкає на людей, не лякає їх. Навпаки, притягує до себе. Його дуже люблять діти. Коли домашні виходять з Акіро по­гуляти на вулицю, малеча гор­неться до цього «японця», а він — до неї. Щоправда, є одне «але»: вигулювати цього соба­ку обов’язково треба на повід­ку, бо коли побачить якусь тва­ринку, у нього спрацьовують мисливські гени — пробує до­гнати об'єкт своєї уваги…

Акіро весь час живе у по­мешканні пані Євгенії. І додат­ково створює там теплу камер­ну атмосферу. Виказує знаки уваги кожному з домашніх.

Виявляє турботу до них. Якщо бачить, що господар чи хтось інший мають не найкра­щий настрій, може підійти до них, притулитися, почати лес­титися — ніби жаліє, співчуває, підтримує. І при цьому ніколи не надокучає, не набридає домаш­нім, не показує своїх примх, не вередує. Зосереджується на собі. Певно, що мати такого друга у хаті - велика радість. Ми запитали у пана Петра, чим у нього вдома пригощають улю­бленого собаку?

— Акіро любить українську кухню. Із задоволенням смакує борщ. А вареники йому тільки подавай!