По дорозі на роботу Мишко провідує… мишу
Ця молода людина працює на відповідальній державній роботі. Однак це не заважає їй розслаблятися. Ідучи до праці або повертаючись з неї, вдається до свого давнього хобі: знимкує диких тварин, які живуть поруч з нами. Об'єктив цього любителя природи немовби має магічну силу — представники фауни не втікають від чоловіка з шумною камерою, а зближуються з ним
Раніше Михайло (на правах давнього знайомого кличу його Мишком) фотографував вертлявих столичних білочок. У його колекції тисячі кадрів цих рудих бестій. Мені особливо запам’ятався знімок напівпідводний: вивірка біжить-пливе-чалапає через потічок. І при цьому не боїться ні води (в ній добре видно лапки, що працюють як весла), ні спостерігача з камерою.
Білки демонстрували себе Михайлові у різних позах, часом нагадуючи танцівниць із вар'єте. Заглядали в його кофр і у «телевик», брали їжу з рук. Від участі у фотосесіях отримували кайф. Як і сам Михайло, давній читач і автор «Високого Замку».
Згодом героями репортера-натураліста стали синички, голуби. А оце недавно серед його персонажів з’явився новий друг — миша. Втім, фотограф поправляє нас: житник пасистий, латиною — apodemus agrarius.
— Він чи вона, не знаю, — жартома коментує нам Михайло. — Раз бачив, що їх було двоє. Вдома кажу, що приходить Мишак. Смішний і маленький. Як на мене, дуже позитивний. На спині - темний пасок, від того, мабуть, і пасистий. Тягне хліб і горіхи лущені. Обережний, підпускає на метр. Перед тим, як вибігти, виглядає з різних нір з-під купи гілок. Зрідка перебігає по снігу. Дуже жвавий. Буває, кину корм — виглядає вже за 30 секунд. Тягне в нірку. Але я даю йому щось більше, щоб не пролізло за раз до його хатки. Бо більше з нірки не вийде і фото не буде. Буває, зникне на пів години, а згодом знову вигляне. Кажуть, ці житники живуть кілька років. Народжують 5−6 діток по 5−6 разів на рік.Із Мишаком бачуся я майже щодня.
