«Перша поразка додала мені азарту і наполегливості»

Як відомо, у спортсмена професійний вік доволі короткий. Тренувався-тренувався, тільки набрався сил і досвіду, а тут вже й фініш кар'єри. Тому ще замолоду потрібно встигнути завоювати медалі, кубки, зійти на п'єдестал, щоб з гордо піднятою головою піти зі спорту. Боксер з Чорноморська Одеської області Ігор Яковлєв все це встиг. Звісно, в першу чергу завдяки своєму боксерському таланту і спортивній наполегливості. А ще — навдивовижу тривалій спортивній кар'єрі, що й призвело до встановлення національного рекорду України.

Про цей рекорд журналістці «ВЗ» розповіла керівник Національного реєстру України Лана Вєтрова. А власне про те, як довго тренувався рекордсмен і як довго йшов до встановлення рекорду, мені розповів сам Ігор Яковлєв.

— Я завжди мріяв займатися боксом, — каже пан Ігор. — І не просто так — для розваги, а професійно. Спочатку займався легкою атлетикою і дзюдо. Мені було 15 років, коли я вперше одягнув боксерські рукавички у місцевому Палаці спорту. Тренував мене тоді Сергій Михайлович Сирокваша. Свій перший бій, на жаль, я програв…

— Не образилися? Не було бажання кинути це все під три чорти?

— Та ні. Ця поразка, навпаки, додала мені азарту, здорової наполегливості і злості. Щоденні тренування, участь у різноманітних змаганнях приводили мене не раз до перемог. Я — майстер спорту України, кількаразовий чемпіон Одеської області, переможець та призер багатьох міжнародних турнірів, бронзовий призер чемпіонату серед Еліти (Еліта — вікова категорія, що межує від 19 до 40 років. - Г.Я.) у ваговій категорії 46−48 кг.

— Чи знадобилися вам поза рингом боксерські навички?

— У моєму місті багато хто знав, що я займаюся боксом. Можливо, через те і не шукали зі мною «конфліктних» зустрічей. А от у шкільні роки, але це було ще до занять боксом, доводилося битися з однолітками, чи навіть і старшими хлопцями.

— У вас є багато різноманітних титулів і перемог. А чому вирішили піти на рекорд?

— Знаєте, в Олімпійському боксі так довго не затримуються. Одного разу сказав дружині, що за віком я, мабуть, єдиний в Україні, хто у такому віці ще виходить на ринг. В Олімпійському боксі, як правило, у 30 років, ну, максимум 35, ставлять крапку. Або переходять у професійний бокс, або займаються тренерською роботою. Я ж вийшов на ринг у 39 років і майже чотири місяці (у професійному боксі виходять і пізніше. — Г.Я.). До речі, на чемпіонаті України я боксував у мінімальній вазі, отже, щоб потрапити у цю вагову категорію, мені довелося заради цього з моїх 60 кілограмів схуднути на 12 з лишком кілограмів. Для цього треба докласти максимум зусиль. А це шалене навантаження на здоров’я. Коли сказав своїм друзям-боксерам, що йду на рекорд, то дехто думав, що я жартую, інші - крутили біля виска пальцем. А коли я став чемпіоном області і через місяць поїхав на Всеукраїнські змагання, для всіх це був шок.

— Після встановлення рекорду України ви поставили крапку на цьому виді спорту?

— Ні. Ще маю плани. Наразі відпочиваю, працюю у сфері агробізнесу. Радію життю і безмежно вдячний долі і своїй дружині Катерині, яка подарувала мені вісім місяців тому донечку Ніколь. Але буду і далі тренуватися. У мене є мрія потрапити на Кубок України, що відбудеться наступного року. Оскільки моя родина мене підтримує, дуже хочу втілити цю мрію у життя…