Ти — вороні, ворона — тобі!

Американка Танґо Стейнтке не сподівалася, що коли оселиться у своєму новому помешканні у Вірджинії, замість сподіваного спокою отримає галасливих сусідів. Але, на диво, швидко знайшла з ними спільну мову, подружилася. Жити одне без одного тепер не можуть.

Неподалік будинку Танґо у гнізді на дереві живе пара ворон. Господиня не стала їх проганяти — навпаки, почала набиватися до них у компаньйони. Назвала їх Доком і До­тті. Завжди приходила до сусідів з гостинцями. Приносила арахіс, шматочки хліба, іншу їжу. Особливо часто провіду­вала сусідок взимку, коли добувати корм їм стало складні­ше. Заодно підгодовувала білок, синичок. Коли господиня у вихідні надто довго спала — її підопічні сідали біля вікна і нагадували про себе багатозначними позивними: вимага­ли сніданку. Інколи зловживали гостинністю — приводили зі собою ще й ворон-подружок.

Завдяки такій опіці птахи змогли виховати свого на­щадка, чому були надзвичайно раді. Щедрість добродійки Танґо не залишилася непоміченою. Док і Дотті віддячили їй взаємністю — почали приносити подарунки. Були вони доволі оригінальними: камінчики, ґудзики, жолуді, шма­точки металу, побитий мармур, гончарні уламки, пігулки соди. Були і монети.

Давно відомо, що ворони, сороки люблять зносити у свої гнізда всякі дрібні речі. Автор цих рядків колись поба­чив там жмут новорічного дощику, алюмінієві і мідні дро­тики, шпильки. Але щоб усе це «добро» дарувати іншим — чую вперше…