Добре, коли в сто років кава з молоком смакує!

Якщо вже бабуся каже «ні» — значить так і має бути

Тут проживає Ганна Бермес, наразі найстарша у Лішні жителька. Кілька днів тому панні Ганна відзначила свій столітній ювілей. Із цієї нагоди до неї завітав міський голова Дрогобича Тарас Кучма. Ювілярці вручили квіти, конверт із грошовою допомогою та класичний для подібного роду випадків пакунок. У свої 100 років господиня, як напівжартома-напівсерйозно називають улюблену маму, бабусю та прабабусю найближчі, найрідніші люди, зберегла ясність розуму, навіть силу волі час від часу демонструє. Вільно поспілкувалась із гостями з Ратуші та подякувала за привітання. За своїм характером, як сказала нам єдина донька ювілярки, пані Євгенія, її мати невибаглива, але у родині, хоча таке й рідко трапляється, всі знають: якщо вже бабуся каже «ні» — значить так і має бути.

До підневільної праці на військовому підприємстві не повернулась

Нелегкою виявилась доля Ганни Бермес. Походить із багатодітної сім'ї Кириків, у якій 8 дітей на ноги поставили. Тут, у Лішні, закінчила шість класів сільської школи. Служила у місцевого священника. У 1942 році дев’ятнадцятилітня Ганна потрапила до списку осіб, яких вивезли на примусові роботи до третього рейху. Українка з Дрогобиччини опинилась в одному із цехів розташованого неподалік Відня військового заводу. Молода та вправна, вона, швидко адаптувавшись, добре освоїла доручену їй роботу. За це у 1944 році, як сама ж стверджує, була винагороджена відпусткою додому. Назад до підневільної праці на військовому підприємстві вже не повернулась. Через два роки вийшла заміж за свого односельчанина Іллю Бермеса, з яким народила та виховала доньку Євгенію. Чоловіка давно вже немає. Але в селі його дотепер пам’ятають. Гарним майстром, добрим господарем був. Як висловився про нього Михайло Стасів, один із колишніх голів Лішнянської сільради, «дахи у селі добре ставив, бджоли тримав». Два вулики зі свого бджолярського господарства пан Ілля подарував Михайлу Стасіву.

Пані Ганна читати любить

Як себе почуває сьогоднішня ювілярка? Хто нею опікується? Ганні Бермес пощастило. Бог зберіг її від самотності. Живе вона в своєї доньки Євгенії разом з онукою та правнучкою. Багато в чому ювілярка дає собі раду сама. Не завжди це легко в неї виходить. Але самостійно пересувається кімнатами у будинку, де живе, сама на двір виходить. Останнім часом почала погано чути. У сім'ї підозрюють, що це пов’язано з утворенням сірчаних «пробок» у вухах ювілярки. Онук Олексій кілька разів пробував привезти до бабці лікаря. Але не виходить. У пані Ганни — свої правила. Важко повірити, але вона соромиться, аби до неї, столітньої бабці, «відірвавши від важливої роботи, привезли лікаря». Хоч і не дуже охоче, але до аргументів бабусі у сім'ї, знаючи її характер, прислуховуються. Так було дотепер. Але спілкуватись з ювіляркою стає щораз важче, її слух продовжує падати. Тому, як заявила у розмові з нами пані Євгенія, найближчим часом лікаря до матері, щоб оглянув та щонайменше вуха промив, обов’язково запросять. Зір ювілярки кращий, ніж слух. Пані Ганна любить читати. Газети із звичайним, класичним шрифтом для цього не годяться. Тексти читає вголос, часом обговорює їх з донькою.

Має гарний апетит, добре спить

У свої сто років пані Ганна має гарний апетит. Любить борщ, капусту, вареники. Часом просить подати каву з молоком, не цурається солодощів. Із фруктів віддає перевагу бананам. Спить добре.

…Ціла родина збіглась, приїхала на День уродин до Ганни Бермес. Багато жителів Лішні привітали свою односельчанку з ювілеєм, до якого лише одиницям з нас дано дожити. Лише Бог, лише Він один відмірює та визначає довжину нашого земного шляху.