Змайстрував трактор за… сто «баксів»

Спочатку був макет із дерева

Андрій змалку любить техні­ку, а з вісімнадцяти літ працює водієм у місцевому агрогоспо­дарстві. Його тато чудово зна­ється на столярній та зварю­вальній справі. Ідею створення власної сільськогосподарської техніки виплекали разом.

— Ми давно мріяли про трак­тор, — розповідає Андрій. — Про­те новий заводський агрегат не по кишені - потрібно викласти приблизно шість тисяч доларів. Тому вирішили скласти необхід­ну машину із підручних матеріа­лів.

Почули, що односельчанин продає легковик ВАЗ-2105, котрий віджив своє. Купивши його, відразу взялися за здій­снення задуманого.

— Працювали без креслень і кошторисів, — продовжує моло­дий майстер. — Спочатку бать­ко виготовив макет трактора з дерева. Робили, дивлячись на нього. Я крутив гайки, займався складанням деталей у вузли, а тато зварював.

Чоловік зізнається, що най­більше часу пішло на монтаж рульової системи. Доходило до смішного: якщо вдавалося по­вернути кермо ліворуч, то пра­воруч воно вже не подавалося. Чи навпаки. Але сельчани не здалися.

— Якось на світанні бать­ко розбудив мене зі словами: «Прокидайся, сину. Вночі я ви­курив ледве не усі цигарки, поки придумав, як вирішити проблему. Одягайся, підемо до трактора, поки не забув», — зга­дує Андрій. — Перебравши ру­льову колонку, ми вже не мали з нею клопотів.

Зібрали «Андрюху» за два тижні

Склали тракторець за два тижні. І почепили номерний знак «Андрюха» — на честь мо­лодого господаря. Швагро по­радив пофарбувати агрегат у червоний колір — щоб і самому милуватися, й іншим показа­ти".

А ще Туркіці власноруч виго­товили мініобладнання. Тепер мають причіп, плуги, культива­тор, бочку для поливу городу, картоплекопалку, пристрій, що згрібає сіно…

Усі сельчани дивувалися, як вправно залізний кінь порядкує на землі. Тому навперебій за­прошували «кулібіних» на свої ділянки.

— Сідаю за кермо з відчут­тям радості та щастя, — зізна­ється Андрій. — Трактор легко виконує сільськогосподарські роботи: оре, культивує, боро­нує, проводить міжрядну об­робку посівів, здійснює полив землі, спроможний перевози­ти різні вантажі до двох тонн. Уже й дружина Христина набу­ває практичних навичок керу­вання транспортним засобом. Навіть синочок Назарчик, ко­трому недавно виповнився рік, тягнеться до техніки: лю­бить розважатися, вдавлюючи та відпускаючи клаксон.

Кращий від заводського

Сусід Туркіців купив япон­ський мінітрактор. Однак са­моробний агрегат виявився кращим за «конкурента», адже виконує ширший обсяг робіт, до яких «японець» взагалі не при­стосований.

Ґазди тішаться своїм творін­ням. Не приховують задоволен­ня й від того, що обійшовся він сімейному бюджету дуже деше­во.

— За старий автомобіль я за­платив дві з половиною тисячі гривень. Приблизно стільки ж грошей витратив на купівлю необхідних запчастин. Разом — понад сто доларів, — каже Ан­дрій. — А ще перевага виробу в тому, що компактний та деше­вий в обслуговуванні. Бо вазів­ські запчастини ніколи не були дефіцитними.

Тепер з’явилося чимало охочих купити «Андрюху». Да­ють дві тисячі доларів і біль­ше. Проте Туркіці категоричні у цьому питанні: відповідають, що «Андрюха» не продається.

— Можливо, плануєте ще од­ного змайструвати? — випитую.

— О, тато має таке бажання. Але я проти. Бо впевнений, що він сконструює ще кращу мо­дель, — із лукавинкою усміхаєть­ся чоловік. — І мені буде сором­но перед «Андрюхою».

Господарі старанно догляда­ють свій витвір. Андрій після ви­конання будь-якої роботи миє тракторець і витирає насухо. Бо він тепер як рідний…