«У Марганці, де жили 46 тисяч, залишилося тисяч 25»

«Ми виїхали з Марганця до Польщі 8 березня, коли нас почали обстрілювати й постійно вили сирени. У Польщі побули місяць і повернулися в Україну. Приїхали до Марганця через Запоріжжя. Там були три дні, дитині було страшно, тому що сирени були за сиренами, і ми поїхали до Львова», — розповіла 48-річна Тетяна Ткач, яка живе у модульному зимовому містечку на Сихові зі своєю 13-річною донькою Іриною. Молодший син Тетяни захищав Україну й зник безвісти. Старший син нещодавно був на військових навчаннях, поїде у зону бойових дій.

Пані Тетяна — уроджен­ка невеличкого містеч­ка Марганця (до широко­масштабного вторгнення рф — 46 тисяч населення), що на Дніпровщині. У Львові спочат­ку Тетяна жила у спортзалі, але згодом сім'ю переселили у мо­дульне містечко в Стрийському парку. Тепер мешкає на Сихові.

«Ми приїхали з двома валіза­ми, нічого не знали ні про місто, ні про людей, — розповідає жін­ка. — Дитина навчалася у Льво­ві дистанційно, тепер ходить тут у школу. Сумую за рідним до­мом… Пригадую, з Марганця ми приїхали у Запоріжжя, був евакуаційний потяг до Польщі. Люди до знайомих їхали, а ми нікого не мали. Поїхали до Вар­шави, а згодом за місто. Жили у фермерів. Я не звикла жити у когось „на шиї“. Вони годували нас своїм коштом, а ми допома­гали їм по господарству. Донька вчилася місяць у польській шко­лі. Потім ми вирішили поверну­тися у Марганець. Але там ви­явилося не надто спокійно. За 300 метрів до поїзда був приліт. Ми дуже злякалися… Із Марган­ця, де жили 46 тисяч громадян, може, тисяч 25 залишилося. За­раз повертаються, але не на­довго. Люди їдуть звідти не тіль­ки через те, що там обстріли. У містечку падає рівень води. Вода не доходить до насосних станцій. Може статися таке, що не буде питної води…».

Жінка каже, Марганець чоти­ри місяці був без статусу зони бойових дій. Хоча росіяни стрі­ляли, знищували інфраструкту­ру й будинки, жителі містечка чотири місяці не могли отрима­ти жодних виплат. Але у верес­ні 2022-го Марганецьку громаду внесли до переліку тих, що роз­ташовані у зоні бойових дій.

«У місті були прильоти біля міської ради, біля поліклініки. Коли наші звільнили Херсон, удень було по 20−30 артобстрі­лів по місту, — пригадує пані Те­тяна. — Стріляють по околицях, наскільки дістає російська ар­тилерія. Там дуже небезпеч­но. За цей час загинуло близько п’ятнадцяти людей. Кума була у родичів, а у них біля дому влу­чив снаряд. Шифер побило, ма­шину, вікна».

У Львові Тетяна Ткач не си­дить склавши руки. Попри про­блеми зі спиною, жінка займа­ється волонтерством. У одній із церков готує їжу для безпри­тульних. Також знайомиться з галицькими традиціями. На Різдвяні свята брала участь у Вертепі. Нещодавно пані Тетяна отримала у презент від львів'ян швейну машинку, тож тепер за­ймається пошиттям одягу. До­чка Ірина малює, частину коштів від продажу картин переказує фронту.