Лисичка, від якої скаженіють орки

— Розумієш, друже, — каже Матвій, — до наших хлопців у бліндаж прибилася лисиця з двома лисенятами! Приходять і не бояться! Солдати дають їм їсти, гладять їх, вони ста­ли майже ручними. Усіх мишей біля бліндажа повиловлювали.

Особливо гарна, симпатич­на, — продовжує мій знайо­мий, — руда мама з її вогнис­тим хутром. Хтось із хлопців узяв і жартома помазав кінчик її хвостика підсиненим вапном. І лисичка, що трохи нагадує те­пер наш прапор, петляє туди-сюди по позиціях як торпеда. Наші побратими лише усміха­ються. А орки, спостерігаючи за нею через бінокль, бісяться-піняться, очі їм на лоба лізуть! Наша «патріотична» лисичка діє на них, як червона шмата на бика…

Думаємо, здоров’ю рудої красуні і якості її хутра підси­нене вапно не зашкодить. З часом під впливом дощу синя барва на хвості лисички зник­не. Треба подякувати їй, що своєю присутністю піднімає настрій нашим воїнам. І неаби­як псує його ворогам.

Лисиці не бояться навідува­тися в гості до українських вої­нів — бо біля них безпечно.