Неподалік лінії фронту вродила маракуя

Незвичне захоплен­ня розпочалося дав­но. 2010 року ентузіаст разом із дружиною їздив у ве­сільну подорож до Криму. Там уперше скуштував інжир (інші назви — смоківниця, фігове де­рево). Захотілося виростити його самому.

То, мабуть, єдине дерево у світі, яке спочатку формує плоди, а вже потім розпускає листя. Упродовж кількох років чоловік вивчав різновиди цієї рослини, підбираючи ті, що підходять для нашої місцевос­ті. Частина їх росте у Харкові, а решта колекції (близько 70 сортів) — «прописано» у селі Рідному на Барвінківщині (за­раз Ізюмський район).

Ще ж пан Сергій вирощує апельсини, мандарини, ли­мони, лайми, гранати, зизи­фус, хурму, жминду (суничний шпинат), а також груші, яблуні, абрикоси, черешні, персики, виноград.

Окремої уваги заслуговує маракуя, хороший урожай ко­трої зібрав цьогоріч. Вона сма­ком нагадує аґрус, ківі, а ко­мусь — персик чи абрикос.

Науковець стверджує, що згаданий екзот витрива­лий до осінніх холодів. Коли всі городні рослини вже скинули листя, ця тропічна культура, як не дивно, про­довжувала рости, адже на­прикінці вегетації вирізняєть­ся високою морозостійкістю.

Сергій Авраменко розпо­відає, що мав намір нинішньо­го сезону закласти найбільшу плантацію маракуї на Харків­щині. Але війна внесла свої жахливі корективи: його рідне село, котре неподалік Барвін­кового, опинилося на лінії вог­ню. Рашисти зруйнували хату, яку звели ще дідусь та бабуся. Могла пропасти і колекція ек­зотичних рослин. Тож її довело­ся терміново рятувати.

Зокрема, саджанці маракуї садівник розділив на кілька час­тин і посадив у різних куточках області (на присадибних ділян­ках своїх друзів). Таким чином у прифронтовій зоні з’явилися цілі плантації екзотів. Водночас Сергій Володимирович отри­мав безцінний досвід догляду за улюбленцями, котрі розвивали­ся в неоднакових умовах. Тому переконаний, що малопошире­на нині тропічна культура посту­пово стане звичною для нас.

У планах чоловіка — вирос­тити манго. Але цьому півден­ноамериканському гостеві для зимівлі потрібна теплиця. Ще ж науковець хоче поекспери­ментувати з азиміною й іншими новинками.

Зараз Сергій Авраменко не так переживає за рідний зруй­нований будинок, як перейма­ється колекцією рослин. Хоче, аби всі вони вижили, і після ві­йни у звільненій Україні була змога продовжити власні до­слідження.