Гуцульський Страдіварі

Богдан Костюк із Космача, по-вуличному Штилючків, не лише виготовляє народні інструменти, а й грає на них

Богдан Костюк вміє зробити скрипку, що плаче і бере за серце, трембіту, яка сповіщає про біду і жаль, чи цимбали з тризубом на рамі, які заграють “марша” на гуцульському весіллі... Фото автора
Богдан Костюк вміє зробити скрипку, що плаче і бере за серце, трембіту, яка сповіщає про біду і жаль, чи цимбали з тризубом на рамі, які заграють “марша” на гуцульському весіллі... Фото автора

Не раз чула, що є в Україні найбільше село. Це Космач на Івано-Франківщині. А тепер ще й мала можливість переконатися, що воно таки справді найбільше. Бо їхали ми їхали, а село все тягнулося й тягнулося… Його площа — як районного центру — 17 квадратних кілометрів. Та й живе там майже 7 тисяч осіб. І якщо у деяких українських селах взагалі нема шкіл, то у Космачі їх — аж сім.

Космач — одне з найдавніших гу­цульських поселень, що славиться своєю давньою і багатою культурою. Село відоме, зокрема, писанкарством і вишивальницями. А ще тут роблять смачнющі сири, бринзу, вурду, прово­дять майстер-класи з виготовлення сир­них «коників» і розповідають про найдав­ніший гуцульський інструмент — трембіту.

Саме до майстра, знаного в усьому світі як трембітар, Богдана Костюка, яко­го по-вуличному називають Штилючків, нам й пощастило потрапити. У нього не­має музичної освіти, але кожен інстру­мент у його руках співає радісну пісню і видає тужливу мелодію.

Костюка називають гуцульським Страдіварі, бо ж вміє зробити скрипку, що плаче і бере за серце, трембіту, яка сповіщає про біду і жаль, чи цимбали з тризубом на рамі, які заграють «марша» на гуцульському весіллі…

У пана Богдана – єдині в Україні цимбали з тризубом. Фото автора
У пана Богдана – єдині в Україні цимбали з тризубом. Фото автора

— Найдовший інструмент в Украї­ні, а можливо, й в усьому світі, це, звіс­но, трембіта власного виробництва, що має завдовжки 3 метри і 8 сантиметрів, — каже Богдан Костюк. — Заготовку на трембіту роблю зі смереки, у яку вдари­ла блискавка. Смерека тоді розпадаєть­ся на великі шматки. З великих роблю трембіту, а з малих — роги. З 10 тисяч де­рев блискавиця може «вдарити» в одну смереку. Треба ходити й шукати.

— Чому важливо, щоб це була саме смерека?

— Бо блискавиця переважно б'є саме у це дерево. Або у грушку. Але підхо­дить для трембіти смерека, бо блискав­ка у кілька тисяч вольт, коли влучає у де­рево, робить його «голоснішим». Можна зробити трембіту і зі «здорової» смереки, але звук вже буде не той.

Мені подумалося: можливо, і Страді­варі робив скрипки з тих дерев, у які влу­чала блискавка? Вчені досі не можуть «вирахувати» його таємницю…

— Є попит на продаж трембіт?

— До 24 лютого був. А тепер не цікав­ляться.

— Скільки хочете за свій інстру­мент?

— 125 доларів. Перед тим, як Руслана їхала на «Євробачення» до Туреччини, ку­пила у мене трембіту, ще одну у Верхо­вині. Точніше, не вона купувала, а про­дюсер. Стогнав, що немає грошей, бо знімають кліп, бракує коштів, щоб за­правити вертоліт 100 літрами пального, аби злетів, навіть просив, щоб я подару­вав трембіту. Випили тої космацької са­могонки і виторгував у мене за 100 до­ларів. На той час це було 500 гривень. «Бери», — кажу. А потім турецький корес­пондент розповів, що у Туреччині Русла­на продала трембіту за 13,5 тисячі дола­рів. Через якийсь час від Руслани приїхав інший продюсер, потім ще раз приїха­ли, і купили ще одну. Згодом дивлюся по телебаченню якесь документальне кіно, а там — моя трембіта. Руслана де­монструвала свої заміські маєтки. Фай­но там дуже. Мене тішить, що в її будинку є моя трембіта… А ще один киянин брав у мене трембіти і перепродував їх в Аме­риці по тисячі доларів. А мені давав за них по 150.

— Чого не просите більше за такий унікальний інструмент?

— Та нехай собі людина заробить. Але той чоловік вже отримав американське громадянство, і по трембіти більше не приїжджає. Шкода, бо був у мене тоді попит.

— Скільки займаєтеся виробни­цтвом трембіт і як довго робите одну?

— Коли я закінчував школу, у нашо­му селі щодруга хата — то був майстер або музикант. А зараз п'єтсот хатів треба пройти, щоб знайти майстра або музи­канта. Щоб зробити одну трембіту, тре­ба щонайменше два тижні. У 1980 році повернувся з Прибалтики, де зводив бу­динки з білої цегли. Мені там не підійшов клімат, тож повернувся додому. От тоді і зробив свою першу трембіту.

— Як часто тепер у селі використо­вують трембіту?

— Як правило, на похороні, або коли ві­вчарі виходять на полонину.

— У яких країнах є ваші інструмен­ти?

— Навіть у Японії. Правда, коротка. Японці хотіли завдовжки 2,5 метра.

Окрім трембіт, у майстра є гуцульські дерев’яні роги різних розмірів, які виго­товив на замовлення туристів. З духо­вих народних інструментів виготовляє сопілки, денцівки, джоломіги (подвій­на сопілка). До переліку інструментів, які майстер виготовляє сам, входять також бубни, цимбали.

Пан Богдан про свої вироби розпові­дав би годинами, оскільки зібрав най­цікавіші секрети технології народних майстрів з виготовлення музичних ін­струментів і власноруч перепробував їх на практиці.

Про кожен свій виріб майстер розпо­відає з любов’ю, зауважує, що виготови­ти інструмент — це ще не все, потрібно вдихнути у нього життя, щоб він видавав характерний для нього звук.

За словами майстра, навіть звичай­на сопілка вимагає відповідного матері­алу: явір, калина, слива, тростина, такі самі матеріали йдуть на виготовлення джоломіги. З великою любов’ю пан Бог­дан розповідає, що такої деревини для виготовлення музичних інструментів, як карпатська смерека, явір, навіть бере­за, немає ніде. Зауважує: «Обичайку для бубна я виготовляю з тоненької, струга­ної вручну, березової дощечки».

Наостанок кожен інструмент прозву­чав у його руках — так підтверджувався талант майстра. Наприкінці пан Богдан зіграв для нас на скрипці, притопуючи у такт ногою, «Гуцулку Ксеню». А потім ми вже всі разом співали «Там під львів­ським замком…».

Не лише музичні інструменти, а й ліжка, столи і стільці робить майстер. Та ще й такого красеня-орла. Фото автора
Не лише музичні інструменти, а й ліжка, столи і стільці робить майстер. Та ще й такого красеня-орла. Фото автора

(Редакція газети «Високий Замок» дя­кує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-тур» за організацію цікавої подорожі).

Популярне за добу

Популярне за тиждень