«Війна позначилася на моїй творчості жорстокістю малюнків»

Виставка, що відкрилася 17 червня у Палаці Потоцьких у Львові, не має спеціальної назви. За словами Віктора Москалюка, вона називається просто – «Живопис», бо тут, каже митець, нема модернових експериментів. Але саме Палац Потоцьких «призначений» для такої поважної події, оскільки стіни палацу прикрасили полотна «палацового» мистецтва, на теми Середньовіччя. На картинах - лицарі, війни минулих століть, інтерпретації середньовічних мотивів – коні, люди, гетьмани… Цей «почерк» художника, майстра пензля Віктора Москалюка впізнаваний не лише в Україні, а й далеко за її межами.

- Багато творчих людей під час війни отримують такий стрес, що не можуть взятися до тієї звичної роботи, якою займалися щодня. Інші, навпаки, творять з неймовірною силою. До якої категорії належите ви, пане Вікторе?

Звісно, я пережив стрес. Війна – не жарти. Це смерть, жорстокість, руїни… Війна – найстрашніший вид занять людей на цій землі. Але дуже багато художників під час військових епох творили високе мистецтво. Якщо взяти, до прикладу, минуле століття, то від самого початку і аж до 1945 року були війни і революції. Цей період дав дуже багато мистецьких знахідок, у тому числі і українські художники відзначилися творчістю. У цей час працювали Бойчукісти, на мою думку, одна з найвищих вершин українського малярства, а також Малевич, Труш, Новаківський, Антон Монастирський… Попри жорстокість того часу, мистецтво розвивалося, бо мистецтво – такий вид занять людської сутності, що гостро реагує на будь-які переживання людей. Тому чи то жорстокість, чи великі успіхи, чи нові відкриття у науці, мистецтво завжди реагує. Звісно, краще, щоб мистецтво розвивалося у благодатному краї, але Україна має такий льос, що її нищать тисячоліттями, руйнують, вбивають, вороги винищили еліту, бандуристів… Я дуже гостро сприймаю війну, але я більше переживаю за дітей і жінок, які живуть в Україні. Війна позначилася на моїй творчості загостреним баченням, жорстокістю моїх малюнків, які наповнені драматичною естетикою. Вони не ілюструють, до прикладу, конкретних військових подій, але вони ілюструють жорстокість війни у повному розумінні цього слова.

- Чому вирішили відкрити виставку саме у розпал війни?

Я дав згоду на проведення виставки. Адміністрація музею запропонувала мені зробити цю виставку, але я не був готовий, не бачив концептуально, як це маю зробити. Але згодом все ж таки прийняв рішення, що виставку треба проводити, бо життя продовжується. Війна рано чи пізно закінчиться, залишаться люди, які продовжуватимуть розвивати земну цивілізацію, Україну, українську культуру, мистецтво, науку. Українці – велика нація, яка, можливо, перебуває у стадії формування, але за нею – велике майбутнє. Бо багато століть українців хочуть поставити на коліна, але ці люди, як фенікси, підіймаються і стають на ноги. І мають величезні досягнення, як у живописі, так і у скульптурі, у літературі, науці.

- Чи багато полотен ви написали саме у час війни?

На цій виставці є небагато робіт, зроблених у час війни. Але я працюю у тому режимі, що і до війни. Ця виставка загалом не розкриває моєї творчості, вона сформована з тієї вітки мого мистецтва, яке можна віднести до палацу, до Середньовіччя, до класики попередніх століть, оскільки на картинах лицарі, війни, інтерпретації середньовічних мотивів – коні, люди, гетьмани…

- Ви не лише митець, а й викладач, професор Львівської академії мистецтв. Що для вас є головним у навчанні молоді, вихованні молодих художників?

Дуже важливо, особливо у час війни, бути максимально близько до молодих людей. Бо молодь по-іншому сприймає війну. Тут і стреси, страх, відсутність перспективи, бачення майбутнього. Близькість молоді до викладачів, до людей з досвідом, старшого покоління, які знають цінність людського життя та людської діяльності, дуже важлива, оскільки треба підтримати молодь, подати руку, як у матеріальному плані, так і духовному та інтелектуальному. Абсолютно підтримую міграцію молодих людей, які зараз переїжджають на навчання в академії та університети Європи та на інші континенти. Студенти з нашої академії також продовжують навчання у Варшаві, Кракові, Берліні, Парижі, Відні… Наші студенти надсилають свої ескізи нам, ми їх консультуємо. Збереження молоді є надзвичайно важливим завданням для сьогоднішньої України. Бо втративши молодь, нація втрачатиме активний хід до розвитку.

- Ви – знаний художник, ваші картини є у музейних та приватних колекціях. Чи якісь ваші полотна вже пішли на підтримку Збройних сил України?

Я щойно повернувся від губернатора, де ми обговорювали питання аукціонів на підтримку людей, які отримали поранення на фронті. Ми організували проєкт, що набуває обертів міжнародного масштабу, - «Руки для мами». Кошти від проданих картин підуть на допомогу жінкам, які втратили під час війни руки. От зараз відбувається виставка у Берліні, де також виставлені мої полотна, частина експозиції була у Відні, а зараз готується експозиція для виставки у Парижі, де проводять аукціони і продають картини. Кілька днів тому відбувся аукціон у рамках цього проєкту, і на зустрічі у губернатора я почув, що організатори зібрали 50 тисяч доларів для допомоги жінкам. Такі аукціони відбуваються часто, і не лише за кордоном, а й у Львові і районних містах області. Якщо на виставці живопису, яку ми відкрили сьогодні, хтось захоче придбати картину, я без вагань кошти віддам на потреби нашої армії. Бо Збройні сили України - головна наша гребля, яка тримає життя людей в Україні.