Шпаківню заселила... синичка

Марія Лісницька має одомашнену синичку. Її спів слухає щодня, починаючи від грудня — з того часу, як одного дня, у сильну хуртовину, облаштувала на яблуні годівницю для пернатих.

Яблуня росте навпроти вікна її кухні. Коли взимку засніжило, взялася хурделиця, чимало голодного птаства у пошуках їжі стало заглядати через шибку, било крильми до скла, немовби просило корму. Тоді господиня збила з фанери маленький будиночок, обтягнула три його прольоти поліетиленовою плівкою, а через четверту, відкриту “стіну” насипала зерна, хлібних крихт. Знизу ще підвісила кусень свіжого, не соленого сала. За якусь годину до годівниці злетілося майже все навколишнє пташине товариство — горобці, вівсянки, дятли, синички. Десантувалися і великі сойки. Наївшись досхочу, ще й “купалися” у крихтах…

Так тривало до початку березня, коли з настанням тепла вся ця крилата братія почала давати собі раду сама. Але пані Марія зв’язку зі своїми улюбленцями не поривала. Зі старої горіхової колоди вийняла прогнилу серцевину, зробила дашок і “підлогу”, просвердлила у боковині отвір - і повісила цю хатку на стіні свого будинку. Думала, що в ній оселяться співаки прилітні — шпаки. Та ба! Нову оселю освоїла давня знайома — синичка, яка весь зимовий сезон харчувалася салом. Принесла в дзьобику якогось клоччя, трави, вистелила ними ложе. І невдовзі під вікном почувся лемент галасливого молодняка — то жовторотики реагували на появу своєї мами чи то з гусеницею, чи то з метеликом…

Марія Миколаївна задоволена: у її саду не видно паразитів. А під вікном щодня лунають пташині концерти.