Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Додому їх тягне, як і людей...

Тижнів через чотири, коли Тузик і Мальвіна добре освоїлися на новому місці, вони надибали шпарку у плоті і дременули геть. У напрямку колишньої домівки

Ніколи не ловили себе на думці, що брати наші менші своєю поведінкою часто схожі на нас? І це не перебільшення. Тварини уміють бути вдячними, вірними. А ще у них розвинуте почуття прив’язаності до місця, де народилися й виросли.

У родині Дмитрівських дві собаки. Обставини склалися так, що господарі переїхали до великого міста, а там, у багатоповерхівці, тримати Тузика і Мальвіну нема як. Передали їх ґазді у сусіднє село, за чотири кілометри від того, де собаки жили раніше.

Вас може зацікавити: Собака виявився вірним господарю до гробової дошки...

Дременули геть у напрямку колишньої домівки

На новому місці все начебто гаразд, навіть, можливо, краще: їсти гавкунам дають тричі, а не раз на день, є тепла будка. Але бракує песикам звичної домашньої обстановки. Колись бігали до лісу, а тепер їхній особистий простір обмежено якимись 70 квадратними метрами загородженого подвір'я. Золота клітка!

Тижнів через чотири, коли Тузик і Мальвіна добре освоїлися на новому місці, вони надибали шпарку у плоті і дременули геть. У напрямку колишньої домівки. Через ліс, чагарники, поля, а таки добралися на старий двір. Залізли у шопу-стодолу і, втомлені, заснули на своєму ложі-матраці. Твердішого сну у них не було.

Читайте також: Мангуст може вполювати кобру

На вихідні рідне обійстя провідали господарі - і були здивовані, зустрівши своїх собак. Коли від'їжджали до міста, повернули їх до сусіднього села. Та через два тижні картина повторилася. А потім - знову і знову…

«У моєму дитинстві була схожа історія»

- Я не дивуюся моїм втікачкам, - каже пані Мирослава, якій доручили опікуватися собаками. - У моєму дитинстві була схожа історія. Батько, який працював у лісі, купив у віддаленому селі овечку. Ми, малюки, не могли натішитися Касею. Ще більше зраділи, коли вона привела на світ двох білих кучерявих ягнят. Але тривала та наша радість недовго. Одного разу Кася тупнула ніжкою, на той звук прибігли маленькі овечки — і вона повела їх через ліс до свого колишнього дому. Кілька разів привозили її назад, проте овечка була наполегливою: через день-два разом зі своїми діточками знову брала курс на “малу батьківщину”. Урешті-решт батько змирився і віддав Касю її першим власникам. У нас же залишилися про неї гарні спомини…

Більше історій читайте у рубриці «Живий куточок»

Схожі новини