«Він почав мене душити. Зрозуміла, що непритомнію...»

В Україні понад 600 жінок на рік помирають від домашніх тиранів!

У Фейсбуці звернула увагу на повідомлення пані Оксани, яка поділилася роздумами на болісну тему: «Задумалась про психологічну допомогу жінкам, які пережили домашнє насилля. Бо сама з цього жаху вибираюсь»… Тож вирішила вислухати історії українських жінок, які стали жертвами домашніх тиранів.

Пані Оксана розлучилася з першим чоловіком. Після розлучення 41-річна нині жінка познайомилась з чолові­ком, молодшим за себе на 13 років. Розуміла, що ці стосунки не можуть бути тривалими, але чоловік так наполегливо зали­цявся…

— З колишнім чоловіком про­жила 15 років, — каже пані Окса­на. — Звісно, були сварки, кон­флікти, але ніколи не бив. Після розлучення мені потрібна була чоловіча допомога у новій квар­тирі. І мій новий залицяльник намагався усіляко допомагати. Але наскільки намагався мені у всьому догоджати, настільки ж не сприймав мою дитину. Це на­сторожувало. Ми прожили з ним рік. І він не намагався налагоди­ти стосунки з моєю дитиною… Зі мною був занадто лагід­ний, поступливий, а з дитиною — агресивний. Після чергового його конфлікту з сином я сказа­ла, щоб він шукав собі квартиру (був із іншого міста). Наступно­го дня сина забрав батько, і ми з ним залишилися вдвох. Він роз­раховував на романтичний ве­чір. Ніколи не вживав алкоголю, а того вечора купив у магазині «чвертку» горілки. Коли випив, став агресивним: «Ти така-ся­ка, хочеш до колишнього повер­нутися!». А тоді підбіг до мене і почав душити. Я розуміла, що непритомнію. На мить мене від­пустив, зрозумів, що залишать­ся сліди від рук, і почав душити капюшоном від халата… Потім мене відштовхнув. Я відлетіла в інший кінець кімнати. Я боса, у футболці, у штанах, просто з балкона перескочила (живу на першому поверсі) і побігла по допомогу…

Оксана звернулася із заявою до поліції, правоохоронці його виселили. Поліція відкрила кри­мінальне провадження. Жінка тим часом поспілкувалась з ко­лишньою дружиною свого спів­мешканця.

— Я знала, що він розлучений, у тому шлюбі при пологах у ньо­го померла дитина. Я сконтак­тувалася з його колишньою дру­жиною. Мене цікавило, чи він її бив, чи душив? Не бив, але ре­гулярно душив. Вони були три роки одружені. Навіть душив, коли вона була вагітною…

— Отримував від цього за­доволення?

— Я вивчала психологію. Ду­маю, у нього «роздвоєння осо­бистості». Виріс у дитячому будинку. Можливо, у нього син­дром покинутої дитини. Я стар­ша від нього, і сказала, що ви­ганяю його зі свого життя… Я звернулась до психологів, щоб допомогли вийти з посттравма­тичного стресу. Зареєструвала­ся на сайті Tellme (безкоштовні психологічні консультації). Пси­холог давала практичні поради: «поміняйте замки», «поміняйте номер телефону», «заяву з по­ліції не забирайте». Але слідчі закрили справу за відсутністю складу злочину. Бо він свідчив зовсім по-іншому. Сказав, що я випила, зчинила істерику, скан­далила. Сама себе подряпала і вистрибнула з балкона… Зараз він мене переслідує, діймає те­лефонними дзвінками. Змуше­на була переїхати до родичів. Його номер заблокувала. Але він дзвонить з прихованого при­ватного номера… Коли прий­шов по свої речі, почав гримати по вікнах, я зателефонувала до поліції. Через 45 хвилин право­охоронці передзвонили і запи­тують: «Ну що він там робить? З ножем стоїть? Їхати нам чи не їхати?».

— Ви зверталися у центри допомоги жінкам від домаш­нього насилля?

— Зверталась у «Ла Стра­ду» («Гаряча лінія» з запобігання домашньому насильству, тор­гівлі людьми та гендерній дис­кримінації. — Авт.). Мене запи­тали, чи маю власне житло?. Кажу: «Маю». «Ви маєте засоби до існування?». «Так», — відпо­відаю. Сказали, що дають при­тулок жінкам, які усього цього не мають. Зверталась до ньо­го на роботу. Відповіли, що пре­тензій до нього як до працівника не мають, а сімейні проблеми їх не стосуються. У своїй кварти­рі досі не можу перебувати, бо мені все нагадує про той випа­док. Маю панічні атаки, бракує повітря. Приймаю заспокійливі таблетки, зміна обстановки піш­ла мені на користь.

А ось життєва історія пані Ірини.

— Я вийшла заміж у 24 роки. Чоловік любив і мене, і дітей. За 10 років спільного з ним життя народила п’ятьох. Раптом почав мене ревнувати. Дійшло до па­тологічних ревнощів. Ревнував до лікарів, сусідів, друзів. Нама­галась уникати чоловіків. Почав принижувати. Боялась одного: якщо розлучуся, він забере ді­тей. Молодшому сину на той час було 1,5 року, старшій донечці — 11… Ми продали квартиру у якій жили, і переїхали до моїх батьків. Він купив ділянку і мав будувати будинок. Добре заробляв. Я ще пів року з ним прожила. Але він далі агресивно ревнував, міг за руку хапнути, за волосся потяг­нути. Тоді вирішила, що на тому край! Ми розлучилися.

— Як собі давали раду?

— Після розлучення минуло 15 років. Спочатку важко було… Я з дитинства в’язала. Колежан­ка казала: «Чого не в’яжеш речі людям? Я знайду тобі клієнтів». Вдень я займалася дітьми, а ве­чорами-ночами в’язала і так за­робляла. Отримувала також до­помогу на дітей від держави. Колишній чоловік від дітей від­мовився.

Коментар для «ВЗ»

Наталія Пашко, психолог

— Вийшла чудова книга «Добробут і безпека жінок». Це дослі­дження щодо насильства над жінками в Україні, проведене під патронатом ОБСЄ. Що ускладнює вихід із токсичних стосунків? Суспільні стереотипи! Нібито «жінка сама винна», «не треба виносити сміття з хати», «домашнє насилля — справа сім’ї». Якщо жінка ухвалює рішення вийти із цих стосунків, стикається у сус­пільстві з осудом! Що це вона не вберегла родину… В Україні понад 600 жінок на рік помирають від домашніх тиранів!

Є центри, які допомагають жінкам. Бо особа, яка переживає насильство, виснажена… Жінки, з якими я працювала, казали: «У мене не було сил зібрати дітей і кудись втікати». Коли люди­на майже не спить, вона не може об’єктивно сприймати реаль­ність. У неї «тунельне» мислення: виходу немає…

0800−307−305 — лінія підтримки осіб, що зазнали домашньо­го насильства, при ЛМЦСССДМ.

096−890−70−70 — духовно-психологічна підтримка при гарні­зонному храмі Св. апостолів Петра і Павла.

Читайте також: Паніка в час пандемії, депресії, як пережити розлучення — психіатр Ростислав Гривул у проєкті «Балючі теми»