Передплатити Підтримати

У Свинячій долині підібрала викинутого песика: сама шкіра й кістки, шерсті нема...

Ганну Чіх поважають за чуйне ставлення до людей і тварин


Ганна Чіх і песик Маленький, якого вона врятувала.

Наш читач Степан Босович зі села Крупського на Стрийщині попросив розповісти на сторінках газети про дивовижної доброти людину — пенсіонерку, колишню працівницю райсоцзабезу Ганну Володимирівну Чіх. Усе своє життя вона уважно ставиться і до людей, і до тварин. Особливо зворушив пана Степана випадок, який стався минулої весни…

Це було у квітні. Пані Ган­на йшла поратися на свій го­род, що неподалік урочища Свиняча долина. У кущах вер­би побачила напівживого собаку: сама лишень шкіра і кістки, весь у струпах, без шерсті. Неподалік — мішок, в якому, вочевидь, якийсь безсердечник вивіз собаку і кинув його напризволяще.

Від побаченого Ганна Воло­димирівна аж сплакнула. Побігла додому, швиденько приготувала їжу і віднесла її напівживому со­баці. Однак він, запам’ятавши чи­юсь жорстокість, до себе нікого не підпускав. Вирив у землі ямку і там приречено лежав. Врешті, обід від незнайомки з’їв. Вона приносила йому поїсти вранці і ввечері, і це врятувало песика від голодної смерті.

Почалися затяжні весняні дощі. Просто неба безпритуль­ний, швидше за все, підхопив за­палення легень. І знову опинився на грані життя і смерті. Тоді пані Ганна побігла до знайомого вет­лікаря, і той порадив вколоти зна­йді антибіотики. Але ж не підпус­кає до себе, гарчить! Дала собаці потовчені на порошок протиза­пальні пігулки. І він таки видря­пався з лабет смерті.

Інший клопіт — лишаї на тілі со­баки. Ветлікар прописав йому мазь. При цьому застеріг волон­терку, щоб не заразила від цього пса своїх домашніх тварин: шар­пея Віллі, німецьку вівчарку Нік­кі, трьох котів. І щоб не зарази­лася сама. Ганна Володимирівна нітрохи не вагалася: одягнула до­вгі, по лікті, рукавиці й обмастила знайду помічними ліками…

Згодом зробила будку, накри­ла її бляхою. І у Маленького (так простенько назвала свого підо­пічного пані Ганна) з’явилося за­тишне житло. Собака так при­кипів до своєї рятівниці, що одного разу, поборовши страх пе­ред людьми, пішов вслід за нею. Поселила його у вагончику на но­вобудові. Маленькому на новому місці сподобалося. Живе там до­нині. Нікого з чужих на територію не допускає.

А останнім часом цьому соба­ці почали докучати кліщі. Втратив апетит, в очах з’явився сум. Нема ради — повибирала пані Ганна па­разитів із шерсті свого пса. Але він і далі хворів — видно, кліщі за­несли інфекцію. Тож тепер робить уколи, дає вітаміни. Маленький на очах ожив, знову почав гавкати…

Своїх вихованців Ганна Во­лодимирівна не забуває, навіть якщо їх уже нема на білому світі. Ще не так давно у цій родині до­глядали за шоколадного кольору шарпеєм на кличку Фантастика. Був дуже розумним. Несподівано Фантастика захворіла на рак шкі­ри. Лікували її як людину — прока­пували «хімією». Вклали у неї дуже багато, але врятувати не вдалося.

— Уже років зо п’ять немає Фантастики з нами, а мені все одно боляче від її втрати… — із су­мом каже пані Ганна. — Нині спо­стерігаємо багато випадків жор­стокого ставлення до тварин. Нелюди припинають їх на ланцюг десь у лісових масивах, при до­розі, б’ють. Як почую про таке по телевізору чи у соцмережах, цілу ніч не засну, серце болить…

Читайте також: Кота Мурзика… випрали у пральній машині

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Життя
  • У Свинячій долині підібрала викинутого песика: сама шкіра й кістки, шерсті нема...