Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Хатина – з глини, вішалка – з граблів

Хмельничани привезли на велосипедах із Європи … «Дім мандрівника»

Туристи звикли до усіляких заїжджих та гостиних дворів, що приїдаються своєю однотипністю. На противагу їм в Україні існують заклади нового формату у сфері зеленого туризму. Подружжя Юлії Мазур та Сергія Толстіхіна облаштувало садибу «Дім мандрівника» у селі Гораївці Староушицької об’єднаної територіальної громади Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. У свій проєкт вклали усе найкраще з того, що побачили за кордоном під час веломандрівок.

Cергій Толстіхін із дружиною Юлею Мазур. Фото з архіву Сергія Толстіхіна
Cергій Толстіхін із дружиною Юлею Мазур. Фото з архіву Сергія Толстіхіна

Давню оселю у Гора­ївці пригледіли дав­но. Купивши її, створи­ли садибу зеленого туризму «Дім мандрівника». Тут зібра­но колекцію старожитностей цього краю, предмети побу­ту подолян. Емблему садиби виготовлено з місцевого пі­щаника. Тесть Сергія привіз сюди столітні граблі, які гос­подар перетворив на вішал­ку для гостей. Для гостей сто­ять велосипеди радянського виробництва та сучасні вело­машини. А «водить» їх на екс­курсії аудіогід (мандрівників супроводжує запис про ви­значні місця краю, зроблений різними мовами).

Одна з реліквій оселі. Фото з архіву Сергія Толстіхіна
Одна з реліквій оселі. Фото з архіву Сергія Толстіхіна

Місце для садиби вибра­но знакове. Довкола багато ці­кавих історичних пам’яток. Це і залишки скельного монас­тиря XI-XV століть, і об’єкти Національного природно­го парку «Подільські Товтри», і Дністровський каньйон глиби­ною до 120 метрів. Доповнює цей колорит традиційна кухня, від якої і дорослих, і дітей від столу за вуха не відтягнути.

У цьому домі і піч – в українському стилі. Cергій Толстіхін із дружиною Юлею Мазур.
У цьому домі і піч – в українському стилі. Cергій Толстіхін із дружиною Юлею Мазур.

Для своїх гостей готуємо по­дільські наїдки — сиров’ялене стегно індика, яке звемо «мі­ніхамон», бо на смак дуже на­гадує іспанський делікатес зі свинячого стегна, і в’ялену фі­лейку курки — бастурму. Їх при­правляємо сумішшю місцевих бакотських трав, до якої вхо­дять м’ята, меліса, материнка, чебрець, чорнобривці, шавлія, лаванда, кріп і фенхель. Готу­ємо також овочеві екочіпси з червоного буряка та моркви, до яких додаємо приправу, і фірмову страву «Баклажанна бараболька під бакотськими приправами, запечена в гри­лі», — говорить господар.

Трави, зібрані у Бакоті (так називаються місця вздовж берега Дністра, розташова­ні поблизу залишків згаданого монастиря), вважаються над­звичайно ароматними і цілю­щими. За даними метеороло­гів, у цьому районі унікальний мікроклімат, що дозволяє рос­линам гарно вигрітись на со­нечку й увібрати в себе від ньо­го, повітря та землі максимум корисних елементів — аби по­тім віддати їх людям.

«Усім розповідаю, що „Дім мандрівника“ я з дружиною привіз на велосипеді з Євро­пи», — усміхається пан Сергій. Він експерт з розвитку вело­туризму у громадах. Його дру­жина — фінансист. Обоє — затя­ті мандрівники. Подружжя на велосипедах вже відвідало 31 країну. Щосезону «накручує» педалями кілька тисяч кіломе­трів. Колись Сергій здійснив паломництво до Рима, подо­лавши на велосипеді майже 3000 кілометрів. Кілька ро­ків тому з дружиною за 80 днів проїхав через Польщу, Словач­чину, Угорщину, Румунію, Мол­дову, Литву, Латвію, Естонію, Фінляндію, Швецію, Норвегію, Данію, Німеччину, Нідерланди, Бельгію, Люксембург, Фран­цію, Швейцарію, Ліхтенштейн, Австрію та Чехію.

Ці туристи не просто подо­рожують, а ще й «дорогою» чи­тають лекції у закордонних уні­верситетах! Зі собою завжди мають сонячну панель на при­чепі, від якої заряджають свої телефони та інші електронні пристрої.

Долаючи багатокілометро­ві маршрути, на відпочинок зу­пинялися у садибах сільсько­го зеленого туризму, кемпінгах та оселях, де ночівля для ту­ристів безкоштовна, — розпо­відає чоловік. — Приглядалися до роботи персоналу, оформ­лення інтер’єрів, а також ви­вчали народні традиції та по­бутову культуру. Старалися взяти звідти усе найкраще для наших гостей. Приємно, що людям у нас подобається.

Щасливі гості запровади­ли традицію — майструють дерев’яні таблички із назвами міста чи села, звідки приїха­ли, також вказують на них кіло­метраж додому, та вішають на паркані. Назбиралось їх у цій садибі вже стільки, що слід шу­кати нові місця, де кріпити!

Читайте також: На сторожі Незалежності стоять ляльки в одностроях вояків УПА

Схожі новини