«Це вигадка, що людина, яка страждає від лунатизму, може сісти у літак і кудись полетіти»

«Наш мозок — як командний центр, який відповідає за все: внутрішні переживання, сприйняття зовнішнього світу і нашу подачу назовні, тобто те, як виглядаємо», — пояснює керівник центру нейрохірургії і неврології Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги Андрій Токарський.

На онлайн-прийомі, опубліко­ваному на Фейсбук-сторінці ме­дичного закладу, лікар поділився цікавими фактами про мозок та розві­яв кілька популярних міфів, які склали­ся довкола цього найбільш загадкового органа у нашому тілі.

— Лунатизм: де правда, а де — ви­гадка?

— Лунатизмом називаємо розлад сну, який виявляється у нічному ходінні. На жаль, це дуже велика проблема, адже людина спить (хоч її сон і неглибокий), тож мозок нормально не аналізує всьо­го, що відбувається довкола. Це — прав­да, що така людина може встати з ліжка і щось незначне зробити. Але це — вигад­ка, що вона може сісти у літак і кудись полетіти чи пройтися по парапету.

— Яку користь мозку приносить сон?

— Сон потрібен кожному з нас, оскіль­ки дозволяє відпочити тілу, а головним чином — мозку.

Якщо порівняти людину з дельфіном, то у дельфіна під час сну спить одна пів­куля, а інша у цей час працює, і так — за чергою. Мозок людини «вимикається» повністю, і вона занурюється у глибо­кий сон. Якщо людина швидко заснула, то це — глибокий сон. Коли бачимо сно­видіння, сон не є глибокий, адже мозок працює, хоч і по інерції.

Під час сну мозок повністю відновлю­ється, забезпечує себе енергією, «сти­рає» непотрібну йому інформацію. Під час сну організм оздоровлюється, але важливо при цьому, щоб сон був глибо­ким і тривалим.

Є люди, які сплять по три години на добу, а є такі, що сплять по 12. Трива­лість сну не має принципового значен­ня. Принциповим є те, як людина зран­ку почувається, — бадьоро чи ні. Мусить відчувати, що вона відпочила. У серед­ньому сон повинен тривати 6−8 годин.

— Чому про одне ми швидко забу­ваємо, а інше — надовго залишаєть­ся у нашій пам’яті?

— Пам'ять має здатність до накопи­чування, тобто людина може зберігати певну інформацію у своїй голові. Якщо пам’ять тренувати (а вона тренується так само, як м’язи), то її об’єм збільшу­ється. Але коли з часом усі «папки» за­повнюються «файлами», мозку дово­диться видаляти непотрібні, аби на їхнє місце можна було «записати» нові, яки­ми людина користується.

Є різні типи людей: прагматики, гу­манітарії та ін. Одні не запам’ятовують імен, інші — цифр. У когось добре пра­цює асоціативна пам’ять, а у когось — ні. Тож якщо людина не запам’ятала вашо­го імені, це не означає, що вона — не-уважна. Це все допустимо. Важливо не так ім’я запам’ятати, як добре ставити­ся одне до одного.

— В яких випадках відчуття страху є нормальним?

— Відчуття страху нормою є завжди. А от безстрашшя — ознака великої глупо­ти, бо людина, коли у неї відсутній страх, починає робити дурниці. Але страх по­винен бути поміркований.

Можемо його диференціювати: є па­ніка, є страх, а є тимчасовий переляк. Страх — це фізіологічна норма, необ­хідна для самозбереження людини. Він існує для того, щоб людина не робила того, від чого може постраждати. Якщо повернемося трохи до сну, то нездоро­вий сон після важкого робочого дня не дає мозку відпочити, і тоді страх погли­блюється, починаються панічні атаки, коли людина думає, що «все буде пога­но», що вона захворіє тощо.

Треба менше боятися того, що відбу­вається довкола, і вчитися радіти жит­тю. Можна бачити склянку наполовину повною, а можна — наполовину порож­ньою. Мені більше подобається, коли вона наполовину повна.

— Чи правда, що інтелект переда­ється у спадок?

— Спадковість має менше відношен­ня до інтелекту і розвитку людини, ніж її оточення.

Світогляд дітей формується переваж­но до шести років. Якщо дитина зростає у комфортних умовах, якщо їй читають книжки, якщо вона відвідує культурні за­ходи, якщо живе у сім’ї, де високі ідеї домінують над «купи-продай», то у тако­му випадку має всі шанси вирости висо­коінтелектуальною людиною.

Можемо припускати, що спадковість відіграє певну роль, якщо говоримо про різних неймовірно талановитих людей. Візьмімо, наприклад, Тараса Шевченка. Він — із кріпацької сім’ї. Не думаю, що батьки йому могли багато чого переда­ти, але все-таки ця людина вчилася від свого оточення, обрала правильні цін­ності, і от ми отримали справжнього ге­нія, який прославив Україну на весь світ.

— Чи правда, що у високих людей рівень інтелекту вищий?

— Ні. Зріст людини, так само, як і вага мозку, не впливає на рівень інтелекту. Є люди, які з невеликою вагою мозку ста­ють геніями.

— Як ґаджети впливають на нас?

— Шкодять однозначно. Око — один із небагатьох органів, який має безпо­середній контакт із мозком, через який прямо надходить інформація. Коли на­пружуємо око, напружуються всі су­дини. Довге сидіння у ґаджетах, у те­левізорі не є здоровим. Тож тим, хто працює з електронними носіями ін­формації, раджу один раз на годи­ну робити перерву — подивитись у ві­кно і сфокусувати погляд на предметах на відстані пів метра та на предметах, розташованих на більшій відстані, на­приклад, на будинку навпроти. Тоді очі відпочинуть.

— Чи можна «домовитися» з влас­ним мозком?

— Можна. Яскравий приклад — Будда. Він зі своїм мозком «домовився», ввій­шовши у стан медитації.

У нас є свідомість і підсвідомість. Різ­ницю пояснити легко. Ми не задумує­мося, що нам потрібно зробити вдих чи видих або що серцю потрібно скорочу­ватися. Це все за нас робить наша під­свідомість, а зверху над нею є свідо­мість, яка на все це впливає.

Свідоме і несвідоме можна роз’єднати. Коли ми «заходимо» у під­свідомість, наша свідомість «відключа­ється», і ми можемо у такий спосіб впли­вати на мозок, але не можемо вплинути на нього так, щоб він робив те, що нам забажається. Ми можемо лише якусь його частину «відключити».