Через «вічне розлучення» хазяїв страждає… коняка

Ціла сімейна мелодрама розігралася на Рівненщині. І триває вона ось уже майже 30 літ! Бо подружжя Шевцових зі села Корчів’я Костопільського району на стадії розлучення з… 1992 року! Але далі живуть під одним дахом. І це б нікого не дивувало, якби не кобила Муха. Поки пара свариться, бідолашна коняка загинається…

Сусіди з новини про сварливе по­дружжя сміються. Кажуть, у тому дворі сімейні баталії — звична річ. Колотнеча триває не один десяток літ, на це вже мало хто звертає увагу, бо ж чужа сім’я — темний ліс. Кажуть, Шевцо­ви — хороші господарі, глядять невелике хазяйство. Про них не скажеш, що пияки чи неблагополучні. Просто такий у них сі­мейний уклад. При цьому, як би не нарі­кали одне на одного, та останню крапку з приводу розлучення не ставлять. Посва­ряться — помиряться, викличуть поліцію, в суд підуть… Так і живуть.

Але все село на ноги підняла звістка про те, що через родинні непорозумін­ня страждає кобила. Пішов сніг, а бідній Мусі ніде подітися, бо в рідний хлів їй — ані копитом. Там оселилася хазяйчина роха з поросятами. Тож Муха бродить по вулиці, припорошена снігом, і переби­вається примерзлою травою. Аби вно­чі не врізала дуба, Роман закутує кобилу в ковдри. Вона мокріє, обмерзає, але бі­долашна тварина все терпить.

Стали люди за Муху вступатися. Як то так — добрий господар в негоду собаку на вулицю не вижене, а це ж коняка!

— У нього мама за 400 метрів від нас живе, хай поки коняку до неї в хлів заве­де, — нарікає на чоловіка Алла. — Але ж він не веде. Ставить у дворі. Якось приїж­джаю з роботи, з другої зміни, а в хату за­йти не можу, бо прив’язав Муху до каче­лі біля порога. Нагаджено кругом. То так робиться? Я й викликала поліцію.

Підтримує матір дочка Катерина:

— Свята йдуть — поросята підуть на ков­басу. Ми просили батька, щоб десь 2−3 тижні кобилу перетримав. Сказав: «Раз мати не пускає в сарай, то хай мерзне!».

Романові образливо. Каже, і хату, і хлів колись будував з дружиною разом. А те­пер навіть його тварина не має свого кут­ка:

— У них задача — вигнать коня з двора, а слідом і мене з хати. Але воно так не полу­читься. Є в мене місце в хліві — це спільне наше майно.

Йому і Муху шкода, що «простудить льохкі, буде кашляти», і себе. Тож позно­сив ковдри, і коли вдарив мороз, взявся кобилу накривати. Хоч розумів, що це — не вихід.

Невдовзі про сімейні чвари Шевцових і бідолашну Муху загули в районі. Аби не накликати більшої біди, Роман таки знай­шов для кобили перетримку. Поки бездуш­ні господарі не можуть дійти порозуміння, змилостивилися над бідолашною твари­ною сусіди, пустили її у свій хлівчик. Нині муха в теплі і добрі. Хоч і не в себе вдома.

А подружжя далі збирається до суду — розлучатися. Та мало кому віриться, що й цього разу доведуть справу до кінця.