Замість бензину – дерев’яні цурпалки

Трактор-«буржуйка» з двигуном від «Москвича»

Пан Микола родом із полісь­кого села Лісове Маневицького району. Закінчив Луцький націо­нальний технічний університет, дипломований інженер-енерге­тик.

— Я взявся за модернізацію батькового трактора, бо було невигідно його експлуатувати на бензині (ціни кусаються). А мені хотілося стати енергоне­залежним. Тож переобладнав залізного коня на дрова, — роз­повідає молодий чоловік. — І на­разі головне для нас — завжди мати кілька мішків цурпалків, що самі заготовляємо з відходів деревообробки. Тепер оранка, культивування, копання картоплі, транспортування врожаю, інші сільськогосподарські роботи об­ходяться майже безкоштовно.

До речі, цей агрегат зазнав повного ребрендингу: умілець дещо удосконалив конструкцію, встановивши двигун від старого «Москвича». Ще ж прилаштував невелику ємкість-«бункер», де спалюють полінця. Температу­ра у камері згоряння зазвичай становить не менше 1200 гра­дусів. Деревний газ, який ви­робляється, проходить через кілька фільтрів, очищається, охолоджується і подається у двигун.

Пан Микола продемонстру­вав своє дітище у дії. Закинув пів мішка цурпалків та підніс запале­ний шматок газети (аналогічно, як це чинять із «буржуйками»).

Зачекавши кілька хвилин, увімкнув запалення і завів дви­гун першим натиском на кнопку стартера. Трактор легко рухав­ся городом, залишаючи за со­бою сірий димок. Згодом сина за кермом змінив батько, Ана­толій Антонович, котрий швидко розпушив площу.

— Нинішнього року я викопав залізним конем картоплю на площі 30 соток, використавши лише два мішки дров, — пояс­нює господар. — Одне заван­таження бункера еквівалентне десяти літрам бензину. Єдиний мінус — на дровах втрачається близько 10% потужності. Наш трактор став незамінним по­мічником. Часто доводиться перевозити причепом різнома­нітні вантажі. Заправляємо його відходами з різних видів дерев (крім хвойних). І повертатися до традиційного пального не зби­раємося.

«Таврія» їздить на дровах

А на створення газогене­ратора для «Таврії» пан Мико­ла витратив приблизно двісті умовних одиниць. Зазначає, що деякі деталі виготовив само­тужки із підручних матеріалів. Тому суттєво зекономив.

Запитаєте, чи відрізняєть­ся газогенератор «Таврії» від подібних пристроїв, які розро­бляли в 30−40-х роках минуло­го століття? Він зменшений у розмірах, удосконалений. Дві ємності, прикріплені до задньої частини кузова, надають авто­мобілю унікальності. То свого роду модернізована «пічка на колесах», котру Микола також запалює за допомогою газети та запальнички.

14−16 кілограмів відходів деревообробки вистачає май­же на сто кілометрів. Тоді як на такий шлях знадобилося б 7−8 л бензину.

Тож газогенератор окупився впродовж кількох місяців. За цей час раціоналізатор устиг «намотати» не одну тисячу кіло­метрів. Не раз бував на Терно­пільщині, де мешкають родичі.

— Відстань не має значення для мого автомобіля, — наголо­шує ентузіаст. — Дорогою він біжить не так прудко, проте і за­дніх не пасе. Легко розганяєть­ся до ста кілометрів за годину.

Із двигуном, який працює на деревному газі, не виника­ло жодних проблем. Раніше, коли використовував бензин, доводилося частіше заглядати під капот. Із газогенератором жодної мороки. Хіба періодично слід прочищати, аби була тяга.

Така «Таврія» викликає до себе підвищену увагу на доро­гах. Не раз поліцейські зупиня­ли авто і разом із перехожими розглядали його, ніби якесь диво. А дехто співчутливо по­сміхався: от, мовляв, до чого людей життя доводить.

В Україні не заборонено їзди­ти автомобілем із газогенера­тором, проте не виписано пра­вил щодо його встановлення.