Вирощує на чотирьох сотках 100 сортів винограду

— Де ви такий прекрасний вино­град берете, мабуть, на столич­ній Троєщині? — запитують Юрія Онищука покупці.

— Дехто з них думає, що я пере­купник, — усміхається мій спів­розмовник зі села Щасливого Бориспільського району. — Коли відповідаю, що вирощую на власній присадибі, не вірять.

Отримавши у 2013 році земель­ну ділянку, пан Юрій висадив полуницю і малину. А через декілька років змінив спеціалі­зацію — зайнявся виноградом.

Його не назвеш початків­цем, бо свого часу здобув спеціальності «майстер-овочівник» та «агроном-плодо­овочівник-виноградар», працював бригадиром у тепличному комбіна­ті радгоспу «Бортничі».

— Я починав із відомого сор­ту Молдова, — продовжує добро­дій Юрій. — Саджанці надіслав мій колишній товариш по навчанню, який проживає в Одеській області. Щоправда, застеріг, що навряд чи кетяги дозріють на Київщини. Але ягідник прекрасно зарекомендував себе і в нашому краї. Нині на чоти­рьох сотках росте 100 сортів вино­граду! Із них половина вже плодо­носить.

Юрій Олексійович віддає пере­вагу надраннім та раннім сортам. Хоча планує вирощувати також піз­ні, оскільки внаслідок зміни клімату підвищується температура.

Один із його найулюбленіших сортів — Вальок, що дарує білі ягоди з чудовими смаковими якостями. Нинішнього року потішили гарним урожаєм практично всі різновиди — гроно Велеса заважило рекордні 2600 грамів, Ландишу — 2200 гра­мів, Аркадії — 1872 грами.

Аматор хоче розширювати ви­ноградну плантацію: додати Ар­кадії, котра завжди тішить гарним урожаєм, а також розвести сорт Гурман ранній.

За словами господаря, цього сезону через весняні заморозки дозрівання сонячних ягід запізни­лося на три тижні. Отож не чекав високого врожаю — але, на щастя, витягнув!

Головний секрет — у дбайли­вому догляді. Скажімо, на зиму лозу обов’язково вкриває землею (соломою не можна, бо поточать миші). Навесні спочатку обробляє закордонними препаратами «чор­ну» лозу від кліща, а потім — перед цвітінням і після появи «горошин». На цьому вся «хімія» закінчується.

Має значення і пожива. Насам­перед Юрій Олексійович вносить азотні добрива, згодом фосфорні, насамкінець — калійні.

Як правило, виноградарі ви­користовують залізний та мідний купорос. Наш земляк відмовився від такого, вважаючи, що мідний купорос припікає бруньки і не роз­чиняється у землі.

Юрій Онищук більшість саджан­ців купує у знаменитого садівника з Полтавщини Анатолія Саврана. Частину вирощує сам у живцях — для себе і на продаж.

Смачні ягоди облюбували птахи, оси, шершні і навіть… зайці. Хоча, здавалося б, вухані на плантації в пана Онищука могли б ласувати капустою, морквою чи столовими буряками. Але, виявляється, со­лодкий виноградний делікатес їм більше до вподоби. Тож довелося кожне гроно одягати в сітку.

Для Юрія Онищука сонячна лоза — рідне дитя і найкращий відпочи­нок. Чоловік усе робить сам, ретель­но занотовуючи у щоденник кожну технологічну операцію. І сад віддячує йому гарним урожаєм. Щоправда, цю справу прибутковою поки що не назвеш — багато цілющих плодів роз­дає родичам, друзям. Коли розши­рить виноградник, тоді, сподіваєть­ся, зароблятиме більше.

Василь Закревський для газети «Добрий господар»