Хрести до храму повернули… злодії

Ця несподівана історія сталася на Рівненщині, у селі Рачині Дубненського району. Місцевий храм Свято-Казанської ікони Божої Матері облюбували злодії після того, як громада вирішила вийти з лона Російської церкви. Обікрали святиню, забравши і церковне майно, й особисті речі священника. Та, певно, кара Божа, змусила схаменутися. Бо майже все через рік самі ж злодії і повернули!

Святині — 90 літ

Цьогоріч храму Свято-Казанської іко­ни Божої Матері виповнюється 90 літ. Пере­жила і часи «за Польщі», і радянське лихоліт­тя. Вперше відкривала свої двері для вірян як Автокефальна православна церква, втім, згодом стала російською. Так тривало доти, доки не почалася війна на сході України. Тоді громада вирішила: не хоче, аби святинею ке­рували з Москви. У вересні 2014 року храм перейшов у лоно Української православної церкви тоді ще Київського патріархату. На­стоятелем церкви став митрофорний прото­ієрей Володимир Стіньо.

Свій священничий шлях він почав торувати тридцять років тому

— У нашому храмі зберігалися військові на­городи місцевого жителя Івана Волошина. Він у роки Першої світової війни отримав ме­даль «За відвагу», був кавалером трьох орде­нів Георгіївського хреста, — розповідає отець Володимир. — Після смерті діда Івана роди­на пожертвувала ці нагороди для церкви. Так вони у нас і зберігалися. А 27 вересня 2014 року, на свято Воздвиження Чесного і Жи­вотворчого Хреста, ми прийшли на Службу Божу й побачили: ордени та медаль зникли.

Разом з нагородами злодії винесли й два напрестольні хрести, наперсний хрест з при­красами, яким був нагороджений настоятель, дарохранительницю та євхаристичний набір для причастя.

Церковне начиння ховали у землі

Прихожани були вражені наругою над куль­товою спорудою. Поки поліція взялася шука­ти злодіїв, люди вирішили обладнати храм сигналізацією. Підключили тихенько, без роз­голосу, й до вечора попався новий злодій!

— Вліз у церкву чоловік з Львівщини. Встиг тільки пожертви людські забрати. З тими гро­шима його й затримали, — розповідає свя­щенник.

Парафіяни сподівалися, що так само швид­ко вдасться знайти й зниклі напередодні речі. Та, виявилося, до попереднього пограбуван­ня цей злодій не мав жодного стосунку.

Минув рік. Знову громада стала сходитися на Службу Божу на честь свята Воздвиження. Паламар хотів відчинити бокові двері у церк­ві, та вони не піддавалися, — наче щось їх стри­мувало ззовні. Коли вийшли з церкви, побачи­ли пакет. Зазирнули всередину — а там лежали вкрадені хрести та інше церковне начиння!

— Це справжнє диво, — кажуть парафіяни, — Речі, певно, ховали у землі, бо латунь окисли­лася. Єдине шкода, георгіївські хрести додо­му не повернулися.

Люди припускають, що злодій встиг прода­ти військові нагороди, а після цього в його ро­дині посипалися лихо за лихом, тому й схаме­нувся, покаявся… Хоча як все було насправді, доводиться здогадуватись. Бо ж злочинця не впіймали.

До речі, після того, як спрацювала сигналі­зація, більше спроб пограбування цієї святи­ні вже не було.