Зізнання у коханні мовою живопису
У Львівській національній картинній галереї ім. Бориса Возницького відкрилася виставка робіт художника Романа Жука
Назва виставки поетична — «Я все ж тебе кохаю…». Власне і самі 30 робіт, представлені на ній, різноманітні й багатогранні, як кохання. Портрети, натюрморти, пейзажі… Важко сказати, якому виду живопису художник віддає перевагу. Деякі картини гіперболічні, інші — з прозорими натяками на щось більше, ніж зображено на полотні, ще інші викликають моторошні і незатишні відчуття. Роман Жук однаково переконливий як у своїх світлих і оптимістичних картинах, так і в тих, які балансують на межі песимізму і депресії. Поруч із життєствердним полотном — невелика картина із відтятою головою Івана Хрестителя…
Роман Жук родом із Тлумача, зростав у Коломиї, навчався у Львові. Останні 30 років мешкає в Амстердамі. Директор Львівської національної галереї Тарас Возняк називає Жука «іконою якщо не українського, то точно галицького художнього бомонду».
— Він є справді класиком, — каже пан Тарас. — Класиком українського трансавангарду. Роман Жук, попри те, що пройшов школу авангарду, «школу Сельського/Звіринського», на переломі 80−90-х років став самостійним і вже трансавангардним митцем. Творчість Романа Жука — це повернення європейської традиції в її найкращому виконанні. У цьому останньому сенсі Жук є митцем не лише українським, бо так себе декларує, попри те, що 30 років мешкає в Амстердамі, але насправді глибоко й закорінено європейським. Через нього на свій метамодерний спосіб промовляє як сучасність, сьогодення, так і традиція — від грецької архаїки до Мерилін Монро.
На відкритті виставки «Я все ж тебе кохаю…» був присутній і сам Роман Жук.
— Ваша виставка має дуже поетичну назву. Проте далеко не всі картини, представлені на ній, відповідають такому почуттю, як кохання…
— Не знаю, що ви маєте на увазі під словом «кохання», — каже Роман Жук. — Можливо, ви розумієте це почуття дещо інакше, ніж я. Мабуть, ваше бачення кохання — це коли хлопець кохає дівчину, а дівчина — хлопця…
— Не обов’язково…
— Ну, гаразд. От, наприклад, навіть оцей натюрморт без кохання я не намалював би…
— Маєте на увазі, все, що творить митець, без цього почуття неможливе?
— Так, мистецтво не може відбутися без почуття кохання.
— У назві вашої виставки звернення: «Я все ж тебе кохаю…». Мається на увазі конкретна людина?
— Не обов’язково. Можу звертатися цими словами до мистецтва, живопису, життя тощо. Це широке поняття.
— На виставці представлені ваші роботи раннього періоду й написані нещодавно. Ви 10−12 років тому і ви зараз — наскільки змінилися і наскільки змінилися ваші картини?
— Важко сказати, — не знаю. Можливо, я раніше був розумнішим.
