Вихід з карантину. «Фітнес-центри і кінотеатри треба відкривати одними з останніх»

Минулого тижня Кабмін презентував дорожню карту виходу країни з карантину. Як анонсували в уряді, карантинні обмеження будуть зніматися у п’ять етапів. Стартова точка — 11 травня. «Етапи не прив’язані до конкретних дат, а їх запуск залежить від динаміки захворювання. Тобто якщо уряд бачитиме, що кількість захворілих зменшується, то другий, третій або четвертий етап можуть початися одночасно. Водночас, якщо в країні спостерігатиметься значне збільшення кількості захворілих, карантинні заходи можуть знову бути посилені», — пояснив прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, і анонсував, що вже цієї середи буде ухвалено рішення про відкриття більш ніж 280 ринків по всій країні. Решта запрацює, коли зможе забезпечити належні умови роботи, визначені Мінекономіки та МОЗ. Заклади освіти, кав’ярні, спортивні зали відкриватимуть на інших етапах, що також викликає багато запитань, адже ті ж заклади громадського харчування вже зараз можуть працювати «на винос» — їм не треба чекати першого етапу пом’якшення карантину. Наскільки реальним є повернення до нормального життя у найближчі 1−2 місяці і чи не поспішає Кабмін знімати карантинні обмеження, якщо в Україні щодня виявляють по півтисячі нових хворих, про це ми запитали в експерта з питань охорони здоров’я, колишнього заступника в.о. міністра охорони здоров’я України (2016−2019 рр.) Павла Ковтонюка.

— На своїй сторінці у Facebook ви поділилися цікавим порівнянням. У США у червні планують виконувати щодня 152 тести у розрахунку на 10 тисяч населення, у липні-серпні — 608. Масові тестування дозволять контролювати епідемію, точково відновлювати роботу підприємств і уникати циклів «відкривання-закривання». В Україні сьогодні виконується один тест на 10 тисяч населення! Тобто ми досі не маємо реальної картини захворюваності. І у нас є ще одна проблема — ми не відстежуємо належним чином контакти інфікованих осіб. Потенційно хворі повинні були б самоізолюватися, але досить часто маємо ситуацію, коли такі люди продовжують відвідувати магазини, аптеки, їздити у громадському транспорті…

— Можливість послабити карантинні обмеження — прямо пропорційна двом речам: здатності державних інституцій контролювати епідемію і здатності суспільства дотримуватися певних правил. Є країни, де не вводили карантину, бо люди там дисципліновані і дотримуються рекомендацій свого уряду. Яскравий приклад — Швеція. В інших країнах (як-от у США) проводять масові тестування, які дозволяють фіксувати найменші зміни в епідеміологічній ситуації і оперативно на них реагувати. А є такі країни, як Україна, де немає ні того, ні іншого. Це можна порівняти з людиною, яка перебуває за кермом авто або штурвалом літака. Перед водієм чи пілотом — панель приладів. В Україні — один «прилад», який називається «кількість кейсів» (реальних випадків, на прикладі яких розглядаються теоретичні ідеї. — Авт.). Він показує лише один параметр — як розвивалася епідемія 10 днів тому. Поки у людини з’являться симптоми, поки вона звернеться до лікаря, поки їй зроблять тест — це все займає час. Коли нам звітують про 500 нових випадків захворювання, то це означає, ми дізналися, що 10 днів тому у 500 людей з’явилися симптоми. З цим одним «приладом» ми і «їдемо», час від часу заглядаючи у «дзеркало заднього виду».

— На другому етапі виходу з карантину передбачається зняття обмежень з роботи фітнес-центрів і спортивних залів (щоправда, певні обмеження залишатимуться, зокрема не працюватимуть басейни). Але таке ж зняття обмежень передбачено також на четвертому етапі, тож незрозуміло, коли ці заклади врешті-решт запрацюють.

— Фітнес-центри треба відкривати одними з останніх, бо якщо дотримання безпечної дистанції на занятті з фітнесу ще можна якось уявити, то у роздягальні це — просто нереально. Крім того, у спортивних залах є багато поверхонь, яких торкаються люди. Зрозуміло, що фітнес-центри, кінотеатри — це також робочі місця, але ризики заразитися там набагато вищі, ніж в офісах, на заводах чи фабриках.

Для початку треба відкривати підприємства, які генерують податки. Але для цього потрібно виробити нові стандарти роботи з дотриманням дистанцій. В Україні є прекрасні приклади, що це можливо зробити. Приміром, банки. У відділеннях банків розмежували потік клієнтів: людей приймають за попереднім записом, малюють лінії на підлозі. Кожне підприємство може адаптувати роботу під нові реалії, і цим треба зайнятися у першу чергу.

— Чи адаптуємося ми до життя у цій новій реальності, якщо такі обмеження доведеться терпіти не місяць, а, скажімо, рік або два?

— Подивіться на країни Східної Азії (Японію, Китай, Таїланд), які за останні 10 років пережили кілька серйозних епідемій: SARS (серйозного смертельного захворювання з набагато вищим відсотком летальності), «свинячого» грипу, MERS… Ці суспільства живуть у режимі постійної «бойової» готовності, тому нормально ставляться до необхідності носити маску чи якихось обмежень. Можливо, карантин і не буде тривати рік-два, але нам доведеться робити те, чого раніше ми не робили, і терпіти окремі незручності.

— Які, наприклад?

— Можливо, в аеропортах будуть проводитися додаткові перевірки або пасажира по прильоті будуть тестувати на коронавірусну інфекцію. Можливо, у всіх громадських місцях доведеться дотримуватися дистанцій. Тому чим ми повинні зайнятися зараз, це виробленням навичок. Пригадуєте кампанію ЮНІСЕФ: «Захворів? Сиди вдома!»?

— Так, це гасло «врізалося» у пам’ять…

— Було вироблено чіткий меседж, який був якісно доставлений через хорошу комунікаційну кампанію. Зараз так само треба виробити кілька простих правил, яким зможе слідувати кожна людина. З точки зору епідеміології, найефективнішим способом уникнути інфекції є дотримання правил особистої гігієни (що включає етикет кашлю і чхання) та дистанціювання.

— Якщо все так просто, навіщо тоді запроваджувати карантин?

— Бо ми не можемо бути певні, що люди будуть цього дотримуватися. Але якщо навіть 20% це буде робити, то ми серйозно сповільнимо темпи поширення інфекції.

Карантин був запроваджений вчасно, і він був жорсткий — це найкраще рішення, яке міг прийняти наш уряд. Подивіться, що зараз відбувається у Росії (понад 87 тисяч заражених і майже 800 летальних випадків. — Авт.) — у нас могло бути те саме.

— Кабмін анонсував пом’якшення карантину на 11 травня. Як гадаєте, це рішення не буде переглянуто?

— У перші 3−4 тижні карантину у влади було уявлення, що ми вводимо карантин до моменту, доки у нас не буде жодного випадку захворювання. От подолаємо вірус, тоді й скасуємо карантин. Але згодом стало зрозуміло: не все так просто, і риторика змінилася…

Суспільство очікує пом’якшення карантину, і якщо не буде офіційного «добра» від уряду, то люди почнуть ігнорувати заборони. Живу біля парку. Відвідувати парки заборонено, але на вихідних він переповнений людьми. Коли всі люди прийдуть у парк, поліція нічого не зможе зробити. У карантину повинна бути легітимність. Уряд оголосив перелік обмежень — і люди повинні це прийняти, погодитись з тим, що обмеження — правильні і справедливі. Тоді порушувати заборону будуть одиниці, але з цими людьми можна вести профілактичні бесіди, їх можна штрафувати, тобто якось на них впливати. Якщо все населення не буде згодне, поліція з цим нічого не зробить. Не будуть же вводити танки у парки. Тому уряд змушений робити бодай якісь символічні пом’якшення.

А тим часом…

ВООЗ закликає країни поступово послаблювати карантинні заходи, зваживши всі ризики. Бажано, аби між кожною фазою минало два тижні — приблизно стільки часу триває інкубаційний період хвороби.

Згідно з дорожньою картою виходу країн ЄС з карантину, встановлюючи терміни зняття карантинних обмежень, уряди повинні відштовхуватися від таких критеріїв:

• епідеміологічного (поширення інфекції у країні повинно зменшитися і стабілізуватися протягом тривалого періоду часу);
• потужність системи охорони здоров’я (завантаженість реанімацій, достатня кількість медикаментів і медичних працівників);
• можливість моніторингу (проведення масових тестувань і, за необхідності, — ізоляції потенційно контактних осіб).