«Навіть під час війни не забувають про культуру і знімають кіно»

Фільм «Захар Беркут» за однойменною повістю Івана Франка, допрем’єрний показ якого відбувся у Львові, називають найбільш очікуваним і масштабним у цьому році. Режисери стрічки — українець Ахтем Сеітаблаєв і американець Джон Вінн. Головні ролі — Захара Беркута та Т угара Вовка — зіграли голлівудські актори Роберт Патрік і Томмі Фленаган, а Поппі Дрейтон у фільмі стала Мирославою. Саундтреком до історичної стрічки стала пісня у виконанні українського гурту «Океан Ельзи». Бюджет фільму — понад 113 мільйонів гривень.

Знімали нову картину у Карпатах. Для цього збу­дували спеціальне сели­ще, створили гірську ущелину. До зйомок було залучено каска­дерів та 250 осіб для участі у ба­тальних сценах. Кажуть, за всю історію української кіноіндустрії у фільмі «Захар Беркут» були зроблені найграндіозніші деко­рації! На допрем’єрний показ, окрім режисера Ахтема Сеіта­блаєва, прибули актори Андрій Ісаєнко, Анна Коваленко, Олег Волощенко та кіносценарист Ярослав Войцешек.

Допрем’єрному показу філь­му у Львові передувала виставка «Світ Захара Беркута», де були представлені фотографії зі зйо­мок стрічки і костюми головних героїв. Загалом спеціально для фільму «Захар Беркут» було ство­рено 1000 неймовірних костюмів, над якими працювали понад 200 майстрів. Перш ніж створити кос­тюми для фільму, об’їздили Кар­пати та інші українські регіони, щоб дізнатись, із якого матеріалу на початку ХІІІ століття шили одяг, що носили чоловіки, коли йшли на полювання, що одягали на свято, намагались якомога більше до­тримуватись автентичності. За словами акторів, Роберт Патрік дуже тішився, що спеціально для нього пошили розкішні костюми, з поєднанням натуральних тка­нин, шкіри, металу. А коли твори­ли вбрання, то враховували образ кожного актора, який мав зіграти ту чи іншу роль. Відома франкознавиця Наталя Тихолоз після пе­регляду фіьму сказала: «Це фільм, коли не змушуєш себе дивитися, бо треба. Ні! Це якраз те, що тре­ба. І те, чого так довго у нас не було».

Мені було цікаво довідатися, чому головні ролі зіграли амери­канські, а не українські актори. Про це я запитала в Ахтема Сеі­таблаєва.

— Що підштовхнуло вас до зйомок цієї картини?

— Це не була моя ідея. У цьому проєкті я — запрошений режи­сер, — сказав журналістові «ВЗ» пан Ахтем. — Коли продюсер мені запропонувала таку можливість, я ще раз прочитав цю Франкову повість, кілька разів переглянув той чудовий фільм Леоніда Оси­ки, що вийшов ще у 70-х роках минулого століття, де грає зір­ковий склад українських акторів. Багато чого для себе почерпнув з цієї стрічки. І вкотре переко­нався, що класична література і драматургія, до яких належить Іван Франко, — завжди актуальна. Та форма і той зміст, що закла­дені у цьому творі, або, на жаль, або, на щастя, — завжди знайде своє підтвердження у сьогоденні. Для мене цей фільм став особли­вим, і те, на чому я запропонував зробити акцент, окрім військової перемоги, відваги і розуму укра­їнських спартанців, був ідеоло­гічний конфлікт між Тугар Вовком і Захаром Беркутом. Проводжу паралелі, бо будь-який конфлікт у переважній більшості (чи то війна, чи ще якась трагедія) розпо­чинається з конфлікту ідеології. Те, що відбувалося колись, від­бувається і тепер. Людство не робить висновків.

— Чому у головних ролях за­рубіжні актори?

— Попри те, що фільм знятий у копродукції, фільм є україн­ським. Залучення іноземних ак­торів, зокрема Роберта Патріка, — здійснення мрії, яка з’явилася у продюсера картини, яку я та­кож підтримав. Стрічка вийшла вдалою, і це стане чудовою про­моцією нашої держави, культури і наших традицій за кордоном. Це буде свідченням того, що в Украї­ні навіть під час війни люди і дер­жава не забувають про культуру і знімають кіно. А ще запрошують іноземних зірок! Окрім змісту та емоцій, кіно — це ще й велика еко­номічна складова. Коли зарубіжні кінематографісти побачать, що ми вміємо і можемо знімати до­бротне кіно, що в Україні є гаран­тія того, що буде все чесно і відпо­відально, це серйозна заявка на залучення інвестицій.