«За ніч радянську катівню у Брюховичах зрівняли із землею...»

Рано чи пізно далеке стає ближчим, яснішим, зрозумілішим. Так і в історії з розслідуванням обставин загадкової смерті уславленого українського композитора Володимира Івасюка, з часу якої у травні минуло 40 років. Саме стільки часу знадобилося, аби офіційно спростували вердикт радянських слідчих, які твердили, що Івасюк наклав на себе руки. Після всебічних досліджень, позбавлених політичної кон’юнктури, експерти Київського науково-дослідного інституту судових експертиз дійшли висновку, що композитор не міг вчинити самогубство. З цього випливає, що смерть Івасюка була насильницькою, померти йому допомогли…

Про це «Високий Замок» писав у номері від 20 черв­ня. Коментарі до резо­нансного висновку столичних судмедекспертів давали сестра композитора Галина Івасюк, а також колишній перший за­ступник генпрокурора України Микола Голомша. А через кіль­ка днів після публікації до на­шої редакції завітав 78-річний львів’янин Петро Іваненко. Попросив вислухати його. За­інтригував нас сподіванням, що його спогади можуть допомогти у справі розслідування загибелі автора «Червоної рути»…

— У 80−90-х роках я працю­вав в обчислювальному центрі Лісотехнічного інституту. Дони­ні підпрацьовую у цьому виші, — розпочав Петро Іванович. — Як і мільйони українців у ті часи, лю­бив пісні Івасюка. Коли він рап­тово невідомо куди зник, разом з усіма боляче переживав це. Весь Львів прощався з компози­тором, і я ходив на його похорон. Дивна смерть композитора ні тоді не давала мені спокою, ні те­пер. Думаю, за незалежної Укра­їни можна з’ясувати, хто вкоро­тив віку Володимирові Івасюку.

Мене наштовхують на розду­ми такі факти. У 1982-му праців­никам нашого інституту виділи­ли дачі у Малих Грибовичах під Львовом. Ми ходили туди кіль­ка кілометрів пішки. Виходи­ли біля «Чебуречної» у Брюхо­вичах, йшли направо по вулиці Львівській. Зліва там був ресто­ран (нині цю площу забудовано). З правого боку ріс сосновий ліс. Трохи далі у ньому стояв зовні непримітний двоповерховий бу­динок. Довкола нього по пери­метру було три ряди загорожі: металеві стовпи і колючий дріт. Між тими зонами бігали великі вівчарки, час від часу з’являлися люди у військових мундирах. За­вжди цікавило, що то за такий таємничий будинок, але у ра­дянські часи дізнатися це було неможливо, та й небезпечно.

Про це приміщення нага­дав собі, коли в Україні почали­ся революційні процеси. Дисидент В’ячеслав Чорновіл став головою Львівської облради. У той час поміж людей збирали кошти для телетрансляцій се­сії облради першого демокра­тичного скликання. На одному із засідань котрийсь із депутатів порушив питання: а що то за та­ємничий будинок у Брюховичах на вулиці Львівській, 2? Запи­тання прозвучало у депутатській залі по обіді. Наступного дня, о 9−10-й ранку, я йшов на свою дачу попри згаданий будинок. Але дивина: за ніч того будинку і загорожі довкола нього не ста­ло! Все зруйновано, зрівняно із землею. І жодних людей!

Одного разу, ідучи на свою дачу у Малі Грибовичі, я поба­чив старенького, мого теперіш­нього віку, чоловіка, який пас корову. Запитав: «А що таке тут було?». Дідусь каже: «Дитино, якби ти знав, що… Тут була та­ємна тюрма КДБ. Кого туди при­возили (переважно вночі), той звідти уже не повертався».

Старенький чоловік сказав мені, що у цій будівлі замучи­ли композитора Івасюка. Зі слів дядька, спочатку Івасюк і ті, хто його насильно взяв біля консер­ваторії у машину, сиділи у попу­лярному в ті часи брюховиць­кому ресторані (ймовірно, він називався «Океан»). Потім на­чебто Івасюка силою виводи­ли з ресторану. За композито­ра заступилися якийсь хлопець з дівчиною, які були свідками цього примусу. Дід розповідав мені, що невдовзі після того ін­циденту обох молодят знайшли втопленими у Брюховицькому озері…

Петро Іваненко пригадує, що на місці ймовірної катівні КДБ люди, які здогадувалися про злодіяння у ній, встановили ду­бовий хрест, були там і вінки — у пам’ять про жертви. З часом хрест хтось викинув…

— Нині те загадкове місце важко упізнати. Територію забу­дував відомий художник, завіз туди свої скульптури. Можливо, інші брюховицькі старожили мо­гли би пролити світло на історію із дивним будинком у сосново­му лісі і згадати людей, які його обслуговували? Можливо, ба­чили, хто туди заходив і більше не виходив…

Насамкінець Петро Іванович каже:

— Я читав багато різної інфор­мації про обставини зникнення Івасюка, але такої не зустрічав. Чому не розповів журналістам її раніше? У деяких виданнях, куди звертався, інтересу до неї не виявляли. А мені почуте від старого пастуха не дає спокою. Думаю, що та місцевість, той будинок таки має відношення до смерті Володимира Івасюка.

Коментар для «ВЗ»

Степан ДАВИМУКА, депутат Львівської облради у 1990−1994 роках

З плином часу не пригадую запиту котрогось із депутатів про загадкову будівлю у Брюховицькому лісі. Але чув, що у тій місце­вості по війні радянські силові органи проводили розстріли, там є поховання. Ми порушували це питання, Чорновіл актуалізував його, але воно у ті часи зайшло у глухий кут…