«За ніч радянську катівню у Брюховичах зрівняли із землею...»
Є підозри, що у цьому загадковому будинку замордували композитора Володимира Івасюка
Рано чи пізно далеке стає ближчим, яснішим, зрозумілішим. Так і в історії з розслідуванням обставин загадкової смерті уславленого українського композитора Володимира Івасюка, з часу якої у травні минуло 40 років. Саме стільки часу знадобилося, аби офіційно спростували вердикт радянських слідчих, які твердили, що Івасюк наклав на себе руки. Після всебічних досліджень, позбавлених політичної кон’юнктури, експерти Київського науково-дослідного інституту судових експертиз дійшли висновку, що композитор не міг вчинити самогубство. З цього випливає, що смерть Івасюка була насильницькою, померти йому допомогли…
Про це «Високий Замок» писав у номері від 20 червня. Коментарі до резонансного висновку столичних судмедекспертів давали сестра композитора Галина Івасюк, а також колишній перший заступник генпрокурора України Микола Голомша. А через кілька днів після публікації до нашої редакції завітав 78-річний львів’янин Петро Іваненко. Попросив вислухати його. Заінтригував нас сподіванням, що його спогади можуть допомогти у справі розслідування загибелі автора «Червоної рути»…
— У 80−90-х роках я працював в обчислювальному центрі Лісотехнічного інституту. Донині підпрацьовую у цьому виші, — розпочав Петро Іванович. — Як і мільйони українців у ті часи, любив пісні Івасюка. Коли він раптово невідомо куди зник, разом з усіма боляче переживав це. Весь Львів прощався з композитором, і я ходив на його похорон. Дивна смерть композитора ні тоді не давала мені спокою, ні тепер. Думаю, за незалежної України можна з’ясувати, хто вкоротив віку Володимирові Івасюку.
Мене наштовхують на роздуми такі факти. У 1982-му працівникам нашого інституту виділили дачі у Малих Грибовичах під Львовом. Ми ходили туди кілька кілометрів пішки. Виходили біля «Чебуречної» у Брюховичах, йшли направо по вулиці Львівській. Зліва там був ресторан (нині цю площу забудовано). З правого боку ріс сосновий ліс. Трохи далі у ньому стояв зовні непримітний двоповерховий будинок. Довкола нього по периметру було три ряди загорожі: металеві стовпи і колючий дріт. Між тими зонами бігали великі вівчарки, час від часу з’являлися люди у військових мундирах. Завжди цікавило, що то за такий таємничий будинок, але у радянські часи дізнатися це було неможливо, та й небезпечно.
Про це приміщення нагадав собі, коли в Україні почалися революційні процеси. Дисидент В’ячеслав Чорновіл став головою Львівської облради. У той час поміж людей збирали кошти для телетрансляцій сесії облради першого демократичного скликання. На одному із засідань котрийсь із депутатів порушив питання: а що то за таємничий будинок у Брюховичах на вулиці Львівській, 2? Запитання прозвучало у депутатській залі по обіді. Наступного дня, о 9−10-й ранку, я йшов на свою дачу попри згаданий будинок. Але дивина: за ніч того будинку і загорожі довкола нього не стало! Все зруйновано, зрівняно із землею. І жодних людей!
Одного разу, ідучи на свою дачу у Малі Грибовичі, я побачив старенького, мого теперішнього віку, чоловіка, який пас корову. Запитав: «А що таке тут було?». Дідусь каже: «Дитино, якби ти знав, що… Тут була таємна тюрма КДБ. Кого туди привозили (переважно вночі), той звідти уже не повертався».
Старенький чоловік сказав мені, що у цій будівлі замучили композитора Івасюка. Зі слів дядька, спочатку Івасюк і ті, хто його насильно взяв біля консерваторії у машину, сиділи у популярному в ті часи брюховицькому ресторані (ймовірно, він називався «Океан»). Потім начебто Івасюка силою виводили з ресторану. За композитора заступилися якийсь хлопець з дівчиною, які були свідками цього примусу. Дід розповідав мені, що невдовзі після того інциденту обох молодят знайшли втопленими у Брюховицькому озері…
Петро Іваненко пригадує, що на місці ймовірної катівні КДБ люди, які здогадувалися про злодіяння у ній, встановили дубовий хрест, були там і вінки — у пам’ять про жертви. З часом хрест хтось викинув…
— Нині те загадкове місце важко упізнати. Територію забудував відомий художник, завіз туди свої скульптури. Можливо, інші брюховицькі старожили могли би пролити світло на історію із дивним будинком у сосновому лісі і згадати людей, які його обслуговували? Можливо, бачили, хто туди заходив і більше не виходив…
Насамкінець Петро Іванович каже:
— Я читав багато різної інформації про обставини зникнення Івасюка, але такої не зустрічав. Чому не розповів журналістам її раніше? У деяких виданнях, куди звертався, інтересу до неї не виявляли. А мені почуте від старого пастуха не дає спокою. Думаю, що та місцевість, той будинок таки має відношення до смерті Володимира Івасюка.
