Передплата 2024 «Добра кухня»

«Жуков випробовував на нас атомну бомбу!»

  • 26.06.2019, 20:44
  • 3 076

Це повинні пам’ятати українці перед тим, як возвеличувати «геніального полководця».

Герой чи м’ясник? У Харкові не стихають пристрасті довкола перейменування проспекту Петра Григоренка (український генерал-дисидент, репресований радянською владою) — на проспект маршала Жукова (воєначальник сталінського періоду із сумнівними подвигами). «Жуковською» харківська магістраль стала через протегування міського голови Геннадія Кернеса і підконтрольних йому депутатів. Громадськість вважає, що таке перейменування суперечить закону про декомунізацію і здоровому глузду.

Мер Харкова стверджує, що Жуков заслуговує на вшанування, бо, мовляв, визволяв від фашистів Україну, зокрема Харків. Опоненти Кернеса кажуть протилежне: на совісті Жукова мільйони загублених життів українців — а тому виявлені йому почесті є не чим іншим, як наругою над пам’яттю цих жертв.

У цю світоглядну дискусію включився колишній посол України у Хорватії, Боснії та Герцеговині Олександр Левченко. За його дослідженнями, через бездарне керівництво колишнього начальника Генерального штабу Червоної армії Жукова у перші дні німецько-радянської війни 1941−1945 років потрапили в оточення і не вийшли з нього 92 зі 170 дивізій, 50 артилерійських полків, дев’ять танкових бригад. На совісті Жукова і те, що із 2,5 млн ополченців, яких кинули у бій без належного озброєння і обмундирування, серед живих залишилося заледве 150 тисяч. У вину Жукову ставлять іншу страшну цифру: через цього «видатного полководця» у 1941-му у полон потрапили 4 мільйони радянських воїнів. Тодішнє керівництво СРСР, включаючи генералісимуса Сталіна і маршала Жукова, назвало їх ворогами і дезертирами. Значну частину їх згодом репресували.

Історики кажуть: саме Жуков послав на вірну смерть півтора мільйона українців, які жили на окупованих землях. Наказував не щадити їх, бо, мовляв, чим більше їх загине, тим менше доведеться згодом відправляти у Сибір…

Ну і ще два слова про «військове благородство» Жукова. Партійне керівництво СРСР встановило, що маршал був причетним до мародерства: вагонами вивозив зі звільненої Німеччини для власного вжитку награбовані його солдатами золото, срібло, хутро, дорогі картини, посуд, меблі, тканини. За таке моральне падіння у КПРС йому оголосили «останнє попередження» і понизили маршала на посаді.

Жуков був також керівником військових навчань з кодовою назвою «Сніжок», під час яких у вересні 1954 року на території Тоцького полігона (Оренбурзька область РФ) випробовували атомну бомбу, її вплив на людей, військову техніку. Очевидцем цього антилюдського діяння був наш краянин Іван Йосипович Кос, нині 88-річний житель села Пісочної, що у Миколаївському районі на Львівщині. Кореспондент «Високого Замку» попросив згадати пана Івана події 65-річної давності.

— На той час мені було 22 роки, служив у бронетанкових військах, був танкістом. Про випробування атомної бомби на Тоцькому полігоні ми не знали нічого. Лише згодом дізналися, що об’єктами для цього експерименту, крім 45 тисяч таких, як я, солдатів, стали села Орловка, П’яновка, Баклановка (назви трьох інших населених пунктів пригадати уже не можу). А також сотні демонстраційних літаків, гармат, одиниць колісної і гусеничної техніки, домашні тварини на відкритих майданчиках, які після вибуху згоріли дотла, розплавилися…

Галичанин Іван Кос згадує атомні експерименти Жукова як страшний сон...
Галичанин Іван Кос згадує атомні експерименти Жукова як страшний сон...

Служив я у піхотному полку, у другому батальйоні. Підняли за тривогою. Від епіцентру вибуху атомної бомби наші позиції розташували за 4,5 кілометра. Сиділи під землею у бетонних кільцях. Наші танки і бронетранспортери розміщувалися неподалік у сховищах. Був наказ: вибігати зі сховищ через хвилину після атомного вибуху, сідати у техніку і йти в атаку, форсувати річку. Жуков, який був присутній на тих випробуваннях, підкорегував це завдання: за його наказом покидати свої сховища після вибуху атомної бомби ми повинні були на кілька секунд швидше. Тобто дозу радіації мали отримати більшу…

Як нині, пам’ятаю сам вибух. Почувся страшний удар. Над нами пройшли три великі вибухові хвилі. У бетонних кільцях-сховищах нас, солдатів, трусило наче тенісні м’ячики. Згідно з планом навчань, після атомного вибуху удару по «ворожих» позиціях завдала авіація, потім почалася артилерійська підготовка. Все довкола горіло. У таких умовах ми кинулися форсувати на танках річку поблизу Орловки. Від цього села не залишилося нічого…

Після цих навчань я, колись фізично здоровий сільський хлопець, почувся зовсім зле. Постійно паморочилося в голові, вона боліла, зник апетит. Я тяжко перехворів. Якби не поради одного лікаря і дбайлива опіка родини, не вижив би. Все життя їздив по лікарнях-санаторіях.

Жукову нема за що ставити пам’ятники і називати його іменем вулиці — він не дбав про людей, а знищував їх! Дивно, що багато українців цього не знають.

А тим часом…

Окружний адмінсуд Києва відзначився скандальним рішенням — скасував ухвали Київради про перейменування столичного проспекту Генерала Миколи Ватутіна на проспект Романа Шухевича, а Московського — на проспект Степана Бандери. Після оприлюднення повного тексту вердикту Український інститут національної пам’яті збирається подавати апеляцію.

Схожі новини