«Не був самогубцем!»

У вирі сенсаційних кримінальних новин це повідомлення з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз заслуговує на особливу увагу. Бо стосується української історії, нашої культури і тих, хто її у радянські часи намагався знищити. Одним з яскравих носієм національних цінностей у той період був композитор Володимир Івасюк. Його загадкове зникнення і смерть навесні 1979-го силові органи і компартійна влада трактували як самогубство. Українці у це не вірили, вважали загибель автора «Червоної рути» справою рук Комітету держбезпеки СРСР. Лише у ці дні провідні київські медексперти поставили крапку у всіх сумнівах. За висновком фахівців, Володимир Івасюк не міг накласти на себе руки. Життя у нього відібрали…

Коли сталася ця трагічна подія я був другокурсником факультету журналістики Львівського університету ім. Франка. У другій декаді квітня містом ширилися тривожні чутки про те, що знаменитий Івасюк, чиї пісні лунали у кожному магнітофоні, кудись пропав. Та весна була спекотною, з дощами. Минув тиждень, два, три. І раптом, як грім серед ясного неба: композитора знайшли повішеним у Брюховицькому лісі, на території військової частини. Тіло було порівняно свіжим…

Ця звістка підняла на ноги весь Львів, ледь не всю Україну. Здавалося, народ ось-ось вибухне. Щоб зняти напругу, в одній із місцевих газет влада помістила повідомлення про те, що студент консерваторії Івасюк, який переживав творчу депресію, покінчив життя самогубством. А інші версії його смерті, мовляв, є провокаційними… Люди це «роз'яснення» сприйняли як цинічну брехню. Вважали, що віку 30-річному композитору, чиї пісні прискорювали національне пробудження, вкоротили агенти радянських спецслужб. Велелюдний похорон Івасюка став своєрідним протестом проти радянської системи. Народу у сумній процесії за труною композитора зібралося стільки, що вулиці були заблоковані для транспорту. Того дня до свого гуртожитку на Майорівці ми, студенти, добиралися кілька кілометрів пішки…

Те, про що українці у травні 1979-го здогадувалися, у травні 2019-го, підтвердило дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Його фахівці провели слідчі експерименти на місці трагедії, максимально відтворили події і зробили однозначний висновок, який повністю перекреслює вердикт радянських прокурорів. Ось кілька цитат керівника цієї установи Олександра Рувіна в інтерв’ю «Укрінформу»: «Перед нами стояло завдання встановити, чи міг Івасюк скоїти самогубство. Тому підібрали відповідні умови — у травні у цьому ж лісі на такому ж дереві — і провели слідчі експерименти. Експеримент поділили на три етапи: перший — визначити, чи міг Івасюк самотужки залізти на дерево, зав’язати ремінь від плаща і опинитися у зашморгу; друге — визначити, чи міг він зробити це з допомогою когось іншого, і яка саме допомога при цьому була необхідна. Крім того, для експерименту було знайдено спортивно натреновану людину, яка за зовнішніми характеристиками відповідала Івасюку… …Ми провели декілька різних експериментів, які показали, що Івасюк самостійно опинитися у петлі не міг. У нього були „помічники“ — люди, які сприяли у цьому. Щоб повіситися за допомогою драбини, додатково потрібно ще дві особи, без драбини чи підставки — мінімум три. Ми це точно встановили…».

Свої висновки експерти скерують у прокуратуру Львівської області для прийняття відповідних процесуальних рішень. Очевидно, вбивці Володимира Івасюка ще живуть серед нас. Напевно, перебувають «на заслуженому відпочинку», отримують високу службову пенсію за «геройства» своєї молодості. Можливо, на схилі літ у них всетаки заговорить совість? І вони розкажуть усю правду про вчинене 40 років тому зло, розкаються у своєму гріху. Закликаємо їх до цього. Це потрібно не для помсти — для пам’яті. Для застороги — щоб Івасюків і мільйони інших українців більше не вбивали.

Ми ні хвилини не вірили у самогубство Володі

Галина Івасюк, лікар-невропатолог, сестра Володимира Івасюка

Для мене новина від київських експертів не стала відкриттям. У те, що мій брат Володимир, як заявляли радянські прокурори, вчинив самогубство, я не вірила ніколи. Усі ці роки, з першої хвилини зникнення Володі, не вірили у це ні я, ні мої батьки, ні моя сестра… Не знаю, які юридичні наслідки може мати висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Слідство ще не закінчено. Я вчасно приходжу за всіма викликами слідчих, даю відповіді на їхні запитання. І це все, що у моїх силах…

Композитора Івасюка повісили уже мертвим…

Микола Голомша, заслужений юрист України, екс-перший заступник генпрокурора України

— Висновок, якого дійшли тепер експерти, мені був відомий ще у 2007 році, коли, працюючи у Генпрокуратурі, я відновив розслідування смерті Володимира Івасюка. Вивчивши матеріали справи, відразу побачив, що немає підтверджувальних даних про те, що композитор сам учинив акт суїциду. З матеріалів огляду місця події було видно, що на одязі відсутні мікрочастини накладення (залишки) дерев’яної кори. Як і не було таких слідів на підошвах взуття Івасюка під час того, коли він нібито залізав на дерево. Під час цього нашого розслідування ми контактували з відомим правником Ігорем Фоміним. Він зі своєю групою виїхав до Львова, провів слідчий експеримент. Було встановлено, що людина, яка хотіла б вчинити самогубство таким чином, не могла б сама забратися на дерево, повісити ременя, накинути на себе зашморг. Це могло статися лише при сторонній допомозі. Ми провели ще одну судово-медичну експертизу, і вона вказала, що труп Володимира Івасюка було повішено уже після його смерті… Нині хотів би подякувати за об’єктивність експертам науково-дослідного інституту судових експертиз, які підтвердили наші напрацювання. Маємо доконаний факт.

— Чому у 2007 році, за правління президента Ющенка, цю справу не довели до кінця?

— Це розслідування було моєю власною ініціативою. Згодом я доповідав про його результати президенту Ющенку, він схвально сприйняв це і підтримав. У ті часи я мав у своєму провадженні інші резонансні справи: щодо вбивства Георгія Гонгадзе, В’ячеслава Чорновола, отруєння самого Віктора Ющенка (якраз добралися до команди Януковича). У справі Чорновола встановили, що протокол огляду місця події було сфальшовано. Я порушив проти міліціонерів, які це вчинили, кримінальну справу. Ми встановили, що у машині Чорновола були проблеми з подушками безпеки — перед поїздкою В’ячеслава Максимовича хтось їх відключив. Міжнародна експертиза встановила, що водій не мав технічної змоги уникнути зіткнення — це була спецоперація «Таран». Ми «розкололи» судмедексперта, який зізнався, що не робив розтин трупа Чорновола. А на Волині ми відкопали труп одного з головних свідків і знайшли в його кістках важкі метали (що свідчило про отруєння). З’ясували, що цього свідка вбили співробітники міліції. Ми встановили номери автомобіля «Волга», на якій приїжджали вбити цього свідка… Наша активність у розслідуванні резонансних справ так налякала посібників колишнього режиму, які були поруч зі мною, що мене труїли у моєму кабінеті ртуттю, електромагнітними імпульсами. Від мене одним махом забрали всі ці справи і передали іншому заступнику генпрокурора. Через це тоді всі ми з вами не дізналися правди. До слова, у справі про вбивство Володимира Івасюка ми вже були вирахували двох «кадебістів»…

— Яким має бути подальший хід подій: повинно бути порушено нову кримінальну справу за фактом вбивства композитора?

— Ні, справу, яку я відновив, розслідує тепер прокуратура Львівської області. На підставі здобутих даних молоді хлопці проводили слідчий експеримент. За кожної можливості у пресі, на телебаченні я намагаюся привернути увагу до цієї справи, щоб про неї не забули. Бо йдеться про нашу історію.

— Чи можна знайти вбивць Володимира Івасюка?

— Звісно, що можна. Більше того, свого часу ми встановили двох осіб, які, ймовірно, причетні… Думаю, що слідчі рухаються у даному напрямку. Зважаючи на таємницю слідства, не хотів би розповідати усе, що мені відомо, давати інформацію тим, хто з певних причин дуже бажає знати цю інформацію. Але повторюю: знайти убивць можна. Незворотність покарання слугувала би застереженням будьякій владі, яка вважає, що може розправлятися з людьми.