«Верхи у майбутнє»
У Львові стартував унікальний проект для учасників АТО

Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій розпочав проект «Іпотерапія. Досвід роду». Він допомагатиме учасникам бойових дій на сході, які страждають від посттравматичного стресового розладу.
На вихідних відбулося знайомство з іпотерапією для учасників бойових дій. Прийшли 20 осіб, хлопці і дівчата, які бачили війну, дехто й досі служить у лавах ЗСУ. «Спочатку всі познайомилися між собою, поспілкувалися про труднощі, з якими зіткнулися після повернення. Я ознайомила їх з цією програмою, розповіла, що таке іпотерапія і як вона може впливати на людину», — каже керівник проекту Юлія Кунта, яка працює психологом у Центрі.
Були з протезами, з осколками. Хтось сам сів на коня, комусь допомагали. Поїздили трохи. Хто навіть риссю, а хто просто кроком. Інструктори Василь та Олександра були поруч, страхували, щоб хто, бува, не впав.
«Судячи із досвіду інших країн, іпотерапія ефективна, тому що тварини — емоційні, віддають багато тепла, розслабляють нервову систему. Не відразу, це відбувається впродовж спілкування», — каже Юлія Кунта. Вона також переконує, що заняття верховою їздою є сильним методом фізичної реабілітації, тому що за допомогою коня можна корегувати усе, що стосується опорно-рухового апарату, у здоровий спосіб. А ще — психоемоційна робота, тобто з конем треба вчитися поводитися, оскільки кожна тварина має свій характер, свої особливості. Відповідно до цього треба вчитися будувати ці стосунки, виявляти якісь емоції, що часто стає проблемою після повернення у мирне життя.

Після зустрічі кореспондент «Високого Замку» мала нагоду поспілкуватися з інструкторами-іпотерапевтами Олександрою Хандогіною та Василем Ірхою. Олександра почала займатися іпотерапією 20 років тому. У Полтаві працювала з дітьми з особливими потребами. Але сталося так, що нікому було працювати, не було співробітників. Тому вирішила запросити як волонтерів ветеранів АТО. Серед них був і Василь Ірха. Так вони і познайомилися.
А Василь почав усе зі себе. На початках колишній воїн не знав, як поводитися з тваринами. «Аж поки мені не сказали, як це треба робити. Хто на кому — ти на коні чи кінь на тобі? Треба бути впевненішим і суворішим. Коні перевіряють людину, можуть її вести до травки посеред поля за кілька кілометрів. Вони такі, як і люди, як діти. Мають бути рамки».
Поступово навчився їздити. «Почав відчувати, як покращується мій психологічний стан. Я став менш емоційно реагувати на різні кризові ситуації. Почала менше боліти спина, адже до того три роки проносив бронежилет», — ділиться враженнями. Каже, що коли відчув на собі покращення, тоді й звернувся до дівчат: «Спробуємо, якщо це мені допомагає, то і хлопцям це теж допоможе». Так і вирішили запровадити іпотерапію для ветеранів. Для цього запросили п’ятеро хлопців, відбирали «важких». А пізніше почали з’їжджатися сім’ями. На кінець проекту тренери побачили, як змінюються стосунки у сім’ях. «Ми спостерігали позитивну динаміку, бачили що це позитивно впливає як на ветеранів, так і на їхню родину. Усі були задоволені», — розповідають тренери.
Згодом вони вперше в Україні провели змагання для дітей з особливими потребами, у яких взяли участь діти з Києва, Полтави, Херсона. Діти долали верхи п’ять кілометрів. У супроводі були атовці.
Створили Федерацію ветеранського кінного спорту. Її очолив Василь Ірха. Уже збиралися разом у Києві, робили майстер-класи для учасників зборів. За прикладом США, де діє програма «Коні для героїв», чи Великобританії, де реабілітацію для ветеранів практикують з часів закінчення Першої світової війни.