«Верхи у майбутнє»

Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій розпочав проект «Іпотерапія. Досвід роду». Він допомагатиме учасникам бойових дій на сході, які страждають від посттравматичного стресового розладу.

На вихідних відбулося знайомство з іпоте­рапією для учасників бойових дій. Прийшли 20 осіб, хлопці і дівчата, які бачили війну, дех­то й досі служить у лавах ЗСУ. «Спочатку всі познайомилися між собою, поспілкувалися про труднощі, з якими зіткнулися після по­вернення. Я ознайомила їх з цією програмою, розповіла, що таке іпотерапія і як вона може впливати на людину», — каже керівник проекту Юлія Кунта, яка працює психологом у Центрі.

Були з протезами, з осколками. Хтось сам сів на коня, комусь допомагали. Поїздили трохи. Хто навіть риссю, а хто просто кроком. Інструктори Василь та Олександра були по­руч, страхували, щоб хто, бува, не впав.

«Судячи із досвіду інших країн, іпотерапія ефективна, тому що тварини — емоційні, від­дають багато тепла, розслабляють нервову систему. Не відразу, це відбувається впро­довж спілкування», — каже Юлія Кунта. Вона також переконує, що заняття верховою їз­дою є сильним методом фізичної реабіліта­ції, тому що за допомогою коня можна коре­гувати усе, що стосується опорно-рухового апарату, у здоровий спосіб. А ще — психое­моційна робота, тобто з конем треба вчити­ся поводитися, оскільки кожна тварина має свій характер, свої особливості. Відповідно до цього треба вчитися будувати ці стосун­ки, виявляти якісь емоції, що часто стає про­блемою після повернення у мирне життя.

Після зустрічі кореспондент «Високого Замку» мала нагоду поспілкуватися з інструк­торами-іпотерапевтами Олександрою Хан­догіною та Василем Ірхою. Олександра по­чала займатися іпотерапією 20 років тому. У Полтаві працювала з дітьми з особливими потребами. Але сталося так, що нікому було працювати, не було співробітників. Тому вирі­шила запросити як волонтерів ветеранів АТО. Серед них був і Василь Ірха. Так вони і позна­йомилися.

А Василь почав усе зі себе. На початках колишній воїн не знав, як поводитися з тва­ринами. «Аж поки мені не сказали, як це тре­ба робити. Хто на кому — ти на коні чи кінь на тобі? Треба бути впевненішим і суворішим. Коні перевіряють людину, можуть її вести до травки посеред поля за кілька кілометрів. Вони такі, як і люди, як діти. Мають бути рам­ки».

Поступово навчився їздити. «Почав від­чувати, як покращується мій психологічний стан. Я став менш емоційно реагувати на різні кризові ситуації. Почала менше боліти спина, адже до того три роки проносив бро­нежилет», — ділиться враженнями. Каже, що коли відчув на собі покращення, тоді й звер­нувся до дівчат: «Спробуємо, якщо це мені допомагає, то і хлопцям це теж допомо­же». Так і вирішили запровадити іпотерапію для ветеранів. Для цього запросили п’ятеро хлопців, відбирали «важких». А пізніше поча­ли з’їжджатися сім’ями. На кінець проекту тренери побачили, як змінюються стосунки у сім’ях. «Ми спостерігали позитивну динамі­ку, бачили що це позитивно впливає як на ве­теранів, так і на їхню родину. Усі були задово­лені», — розповідають тренери.

Згодом вони вперше в Україні провели змагання для дітей з особливими потреба­ми, у яких взяли участь діти з Києва, Полтави, Херсона. Діти долали верхи п’ять кілометрів. У супроводі були атовці.

Створили Федерацію ветеранського кін­ного спорту. Її очолив Василь Ірха. Уже зби­ралися разом у Києві, робили майстер-кла­си для учасників зборів. За прикладом США, де діє програма «Коні для героїв», чи Вели­кобританії, де реабілітацію для ветеранів практикують з часів закінчення Першої сві­тової війни.