«Перш ніж відкрити синовий лист, я його обцілувала…»
Мати полоненого росіянами моряка з Львівщини Андрія Оприска отримала від нього першу вісточку із московського СІЗО
Останні два з половиною місяці колишня сільська вчителька Ольга Василівна Оприско живе новинами з телевізора. Сподівається почути серед них благу вість про свого сина Андрія. 25 листопада минулого року його, старшого матроса бронекатера «Нікополь», разом із 23 іншими українськими військовими моряками росіяни захопили у нейтральних водах поблизу Криму — коли наші хлопці поверталися в Одесу після безуспішного проходу через заблоковану Керченську протоку. Російський суд відправив українців у СІЗО. Своєї вини вони не визнають, показів не дають, називають себе військовополоненими. Україна і міжнародні інституції, зокрема Парламентська асамблея Ради Європи, вимагають звільнення українських бранців — як це і передбачає Женевська конвенція. Але Москві ці законні вимоги не указ. Написати до своїх рідних дозволили нашим морякам лише тепер…
Пані Оля каже, була дуже схвильована, коли сільська листоноша принесла їй листа з московським штемпелем. Відразу впізнала на конверті каліграфічний почерк свого Андрія. На очах виступили сльози.
— Перш ніж відкрити синовий лист, я його обцілувала, — розповіла Ольга Василівна кореспондентові «Високого Замку». — Сіла, прочитала. Почала згадувати наші зустрічі з Андрієм вдома. Подякувала Богові за те, що маю вісточку від сина…
З дозволу пенсіонерки процитуємо зміст цього послання, яке, крім мами, адресовано, ще й двом її внукам (дітям моряка) — Олі і Андрієві, які живуть у Києві. Поміж іншого, звернули увагу на те, що написано листа дуже грамотно (Андрій був відмінником у школі). Про стиль написання, як і про сам почерк, психологи могли б сказати, що автором цього листа є високоосвічена, мужня, душевна і стійка людина.
«Привіт вам, мої дорогі — мамо, Олю, Андрійку! — йдеться у листі Андрія Оприска. — Найперше хочу заспокоїти вас — я живий-здоровий… Тут тепло, є телевізор і холодильник. Годують нормально. А ще волонтери передали кілька передач, і тепер у мене є і апельсини, і лимони, і яблука, і банани, і ковбаса, і сир, і всякі інші смаколики. Майже як вдома.
Ставлення до нас від самого початку добре, як не дивно, навіть з повагою. Тут я багато читаю. У бібліотеці дуже хороший вибір, є навіть рідкісні книжки. А найголовніше, широкий вибір книжок про море. Крім того, кожен день займаюся спортом — не даю собі розслабитись. Ну і відсипаюся…
Тут є магазин, все, що мені потрібно, можу собі докупити. Гроші мені на рахунок перекинули. Так що не хвилюйтеся — все добре. Людина в житті все має спробувати. А тут така нагода. Знаючи мене і мою любов до екстремальних ситуацій, думаю, ви мене зрозумієте. Найголовніше — щоб ви всі були живі-здорові. Тримайтеся і вірте у краще. Дуже-дуже за вами скучив. Але нічого. Я надіюся, що з Божою допомогою ми з вами зустрінемося якнайшвидше.
Цілую всіх міцно-міцно!!!".
Андрій Оприско попросив вказати номери телефонів, на які міг би подзвонити своїм рідним з Москви. А у кінці цього листа додав три власні, дуже промовисті малюнки. Квіточку було призначено для доньки Олі. Море з хвилями і корабель-вітрильник на ньому — для сина Андрія. А для мами полонений військовий моряк намалював усміхнене сонечко.
Пані Олю цей лист дуже зігрів і заспокоїв. Відписала своєму Андрієві. Донька моряка зробила фотокопію і через адвоката передасть її за призначенням. Думаємо, цей лист викличе у нашого краянина такі ж піднесені емоції, які переповнюють нині його матір. І додасть обом сил перед майбутньою зустріччю вдома…
