«Перш ніж відкрити синовий лист, я його обцілувала…»

Останні два з половиною місяці колишня сільська вчителька Ольга Василівна Оприско живе новинами з телевізора. Сподівається почути серед них благу вість про свого сина Андрія. 25 листопада минулого року його, старшого матроса бронекатера «Нікополь», разом із 23 іншими українськими військовими моряками росіяни захопили у нейтральних водах поблизу Криму — коли наші хлопці поверталися в Одесу після безуспішного проходу через заблоковану Керченську протоку. Російський суд відправив українців у СІЗО. Своєї вини вони не визнають, показів не дають, називають себе військовополоненими. Україна і міжнародні інституції, зокрема Парламентська асамблея Ради Європи, вимагають звільнення українських бранців — як це і передбачає Женевська конвенція. Але Москві ці законні вимоги не указ. Написати до своїх рідних дозволили нашим морякам лише тепер…

Пані Оля каже, була дуже схвильо­вана, коли сільська листоноша принесла їй листа з московським штемпелем. Відразу впізнала на конвер­ті каліграфічний почерк свого Андрія. На очах виступили сльози.

— Перш ніж відкрити синовий лист, я його обцілувала, — розповіла Ольга Васи­лівна кореспондентові «Високого Замку». — Сіла, прочитала. Почала згадувати наші зустрічі з Андрієм вдома. Подякувала Бо­гові за те, що маю вісточку від сина…

З дозволу пенсіонерки процитуємо зміст цього послання, яке, крім мами, адресовано, ще й двом її внукам (дітям моряка) — Олі і Андрієві, які живуть у Ки­єві. Поміж іншого, звернули увагу на те, що написано листа дуже грамотно (Ан­дрій був відмінником у школі). Про стиль написання, як і про сам почерк, психо­логи могли б сказати, що автором цього листа є високоосвічена, мужня, душевна і стійка людина.

«Привіт вам, мої дорогі — мамо, Олю, Андрійку! — йдеться у листі Андрія Опри­ска. — Найперше хочу заспокоїти вас — я живий-здоровий… Тут тепло, є телевізор і холодильник. Годують нормально. А ще волонтери передали кілька передач, і те­пер у мене є і апельсини, і лимони, і яблу­ка, і банани, і ковбаса, і сир, і всякі інші смаколики. Майже як вдома.

Ставлення до нас від самого почат­ку добре, як не дивно, навіть з повагою. Тут я багато читаю. У бібліотеці дуже хо­роший вибір, є навіть рідкісні книжки. А найголовніше, широкий вибір книжок про море. Крім того, кожен день займаюся спортом — не даю собі розслабитись. Ну і відсипаюся…

Тут є магазин, все, що мені потрібно, можу собі докупити. Гроші мені на рахунок перекинули. Так що не хвилюйтеся — все добре. Людина в житті все має спробува­ти. А тут така нагода. Знаючи мене і мою любов до екстремальних ситуацій, думаю, ви мене зрозумієте. Найголовніше — щоб ви всі були живі-здорові. Тримайтеся і вір­те у краще. Дуже-дуже за вами скучив. Але нічого. Я надіюся, що з Божою допомогою ми з вами зустрінемося якнайшвидше.

Цілую всіх міцно-міцно!!!".

Андрій Оприско попросив вказати но­мери телефонів, на які міг би подзвони­ти своїм рідним з Москви. А у кінці цього листа додав три власні, дуже промовис­ті малюнки. Квіточку було призначено для доньки Олі. Море з хвилями і корабель-ві­трильник на ньому — для сина Андрія. А для мами полонений військовий моряк на­малював усміхнене сонечко.

Пані Олю цей лист дуже зігрів і заспоко­їв. Відписала своєму Андрієві. Донька мо­ряка зробила фотокопію і через адвоката передасть її за призначенням. Думаємо, цей лист викличе у нашого краянина такі ж піднесені емоції, які переповнюють нині його матір. І додасть обом сил перед май­бутньою зустріччю вдома…