Оксана повертається додому

Оксана — українка, з якою бездушно повівся польський працедавець, залишивши з інсультом на парковій лавці. Вона повертається до рідної домівки. Наразі ще не може повноцінно опікуватися собою і цим займається її сестра, Наталя. Жінки вважають, що у Львові відшукають організацію, яка допоможе колишній заробітчанці. Про це пише Алісія Лухманн у Gazeta Wyborcza.

Оксана плаче. Коли прощаємося з нею, відвертає обличчя і каже, що тут було добре. Сподівалася, що, перш ніж повернутися в Україну, зможе самотужки ходити. Не вдалося. Наразі мешкає в мами, в Бещадах, близько кордону. Вечорами з вікон будинку можна побачити вогники у Польщі. Тиждень тому привіз її туди Вітольд Горовський, почесний консул України в Познані. Каже, що не вибачив би собі, якби поїхала сама…

Косметолог і перукарка

Одна з грудневих п’ятниць, опісля полудня. До Вігілії залишилося 10 днів. Минаємо знак, що скеровує до центру реабілітації міністерства внутрішніх справ і адміністрації в Горзні. Буквально 20 хвилин їзди від Ліщні. Довкола немає ні осель, ні крамниць. Тільки поля і ліси, позаду комплексу — озеро, а на теренах медзакладу — парк з високими та старими деревами. Між ними — палац. Вхід під колонами, вікна у похилому, червоному даху. Всередині чисто. Кілька пацієнтів у халатах зустрічають гостей. Сидять на лавках, що довкола металевої балюстради… Якась пара обіймається.

Палата, у якій жила Оксана та її сестра Наталя, розташована на першому поверсі, у кінці коридору. Два ліжка, нічна шафка, стіл і фотель. На тумбі — малий телевізор. У палаті є туалет, ванна. Коли заходимо, Оксана на інвалідному візку біля столу, Наталя тримає її за праву руку, а Єва Гробельна, косметолог, завершує роботу над манікюром. Єва має у закладі свій кабінет. За манікюр та зачіски для Оксани та Наталі заплатив Вітольд Горовський. Через три дні жінки поверталася в Україну. Хотів, аби добре виглядали.

Лукаш Циналевський, фоторепортер, дістає камеру. Оксана відвертає обличчя. Наталя каже, що сестра соромиться того, як виглядає після інсульту.

— У січні буде рік. То, мабуть, був найважчий рік у нашому життя, — зітхає Наталя.

На початку січня, акурат тоді, коли східні християни відзначають другий день Різдвяних свят, Оксана пережила інсульт. Але вона й не підозрювала про це, гадала, що це тиск, з яким давно мала проблеми. Почувалася зле, порушилася мова, просила про допомогу. Так розповіли її сестрі, коли вона увечері повернулася до помешкання. Наталя просиділа біля Оксани цілу ніч.

Лише наступного дня попросили викликати «швидку». Власник фірми, де працювали жінки, взяв жінок у своє авто. Але до шпиталю не довіз. Чоловік пригальмував на одній із зупинок, вказав на одну з лавиць і наказав… вийти з машини. Оксана не змогла цього зробити самотужки. Працедавець дозволив їй залишитися, але тримати ноги поза дверцями автівки. Додав, що викликав поліцію, і жінки мають сказати правоохоронцям, що не знають його, що він тільки зголосився допомогти. «Швидку» для Оксани викликали вже поліцейські.

У лікарні з’ясувалося, що днем раніше з Оксаною трапився інсульт. Її спаралізувало. Лікарі були змушені зашити їй ліве око, бо тиск був настільки високим, що могла його втратити.

Більше з нею не бачився

Працедавцем Оксани був Єнджей С., відомий виробник овочів та фруктів, який, між іншим, співпрацює з мережею Lidl. Рекламу з його участю, у якій він їде полем на тракторі і вибирає моркву, крутили у всій Польщі. Згодом, коли справою Оксани зацікавилася «Wyborcza», Lidl зупинив прокат реклами за участю Єнджея С. Спот зник і з порталу YouTube, а також з переліку постачальників на інтернет-сторінці мережі усунули прізвище та фото бізнесмена. Пізніше взагалі з’ясувалося, що чоловік влаштовував українок на роботу нелегально.

Він вислухав звинувачення, але не був покараним. Юристи Оксани і працедавця домовилися. Жінка отримала гроші. Її представники не забажали повідомити, про яку суму йдеться, але неофіційно кажуть про близько 300 тисяч злотих. Натомість у вересні суд у Шрьодзі Великопольськім, попри спротив прокурора, частково припинив розслідування проти Єнджея С. Суддя Яцек Камінський захищав бізнесмена і критикував медіа, що, мовляв, подали його особу як «шахрая» і «кровопивцю». Пояснював, що працедавець не мав злого умислу, бо «втратив розум у даній ситуації».

Сам Єнджей С., хоч і сказав у суді, що дуже шкодує через те, що трапилося, ніколи більше не бачився з Оксаною чи Наталею. Ніколи не телефонував, щоб запитати жінку про стан здоров’я.

Закупи перед виїздом

Єва, косметолог, завершила манікюр. Каже, що Оксана має гарні руки, і питає у клієнтки, чи подобається їй робота. Оксана ствердно киває головою. За дві години прийде перукар. На той час забираємо Наталю на закупи до Лішні. Жінки від липня мешкали у закладі. Не мали авта, щоб виїхати бодай у крамницю. Досі ходять у кросівках, а Оксана не має зимової куртки, штанів. Їй треба, бо весь час проводить в інвалідному візку.

Заходимо до єдиної в Лішні торгової галереї. Тут панує передсвяткова суєта. На паркінгу важко знайти вільне місце. Наталя йде у крамницю з одягом. Вибирає штани. «Найкращі без замка і ґудзика, щоб можна було швидко вдягати. Оці добрі. Виглядають, як джинси», — каже і кладе три пари до візочка. Моментально вибирає зимову куртку. Червону, хоче, щоб сестра виглядала яснішою. Черевики? Тільки на пласкій підошві, щоб зручно було ставити стопу на підніжку візка. «Ще трішки солодощів хотіла б купити, бо незручно повертатися додому з порожніми руками», — пояснює Наталя.

Оксана просить перукарку зробити їй коротку зачіску. Втомилася розчісувати довге волосся. Вибирає також колір — темно рудий. «Він буде личити пані», — каже Ізабела. Вона має тут перукарську практику. «Не маю стаціонарного салону. Їжджу зі всім обладнанням. Бо є чимало таких, як пані Оксана, які не можуть самотужки прийти до перукаря. У цій установі була вже кілька разів».

Стрижка і фарбування тривають кілька годин. Вже після 23-ї Наталя присилає мені телефоном знімки. На одній тулиться до сестри.

12 годин їзди

У понеділок, за тиждень до Вігілії, після 7-ї ранку Вітольд Горовський і Павел Булек з Почесного консулату України забрали жінок з мед закладу. Їхали двома автівками. У одній — Наталя з Оксаною, в другій — обладнання. «Купили для Оксани другий інвалідний візок, який є більш пристосованим для її потреб. Через те, що вона не може рухати рукою, — розповідає Горовський. — Везли також ходунки, з якими може пробувати ходити, а також спеціальне крісло для туалету».

Їзда тривала 12 годин. На місці, у Боберці, були по 20-й годині українського часу. Консул розповідає, що дорога через Польщу минула без проблем. Дуже переймався тим, як Оксана перенесе тривалу мандрівку. Каже, що гірше було після перетину кордону. Випав сніг і дорога погіршилася. «А останні 22 кілометри долали лісовою, не утрамбованою дорогою. Якщо б вона була не розчищена і впало б більше снігу, то не проїхали б такими авто. Тішило лише те, що мої друзі були в курсі, що ми їдемо, отож були готовими до того, що зупинимося посеред лісу», — розповідає Горовський.

На місці зустріли їх близько тридцяти осіб. Чоловіки і діти жінок, мама, тітки, дядьки і дідусі. «Коли те побачив, зрозумів, що приїзд Оксани додому був добрим задумом. Всі плакали. Вся ця історія, та неоціненна допомога і відданість Наталі, фінал з реабілітацією і стан Оксани після всього, так сильно мене зворушили, що ніколи б не вибачив би собі, коли б їх не привіз додому», — зізнається консул.

З дому в Бещадах вечорами видно вогні у Польщі. Боберка розташована за чотири години їзди зі Львова. Наталя каже, що там хоче знайти для сестри реабілітаційний заклад. Не знає, скільки те буде коштувати, і чи на довго їм вистачить грошей, які отримали від колишнього працедавця. «В Україні нічого немає задурно. Перед виїздом до Польщі сестра працювала експедиторкою у крамницях. Може, їй належить якась допомога від них, але не знаю, чи випадок, який трапився у Польщі, не стане перешкодою для цього», — сумнівається Наталя.

До кінця січня Наталя залишиться з Оксаною у материнському домі. Після свят повернеться до Києва. За останній рік дуже рідко бачилася з сім’єю. Син Наталі має 21 рік і перебуває у війську, а 17-річна донька зараз навчається. Син її сестри такого ж віку. Оксана переймалася, що його заберуть на війну. Тому вона й повернулася в Україну. Хлопцю до війська навесні.

— Так дуже хотіла ходити, перш ніж виїхати з Польщі. Може, колись ще буду, — мріє Оксана. Її слова пояснює Наталя і додає, що обидві чекатимуть свят удома.

Переклад з польської

Gazeta Wyborcza