В Україні була нікому не потрібною калічкою, а в Америці стала видатною спортсменкою та секс-моделлю!

Коли її немовлям показали мамі, та вжахнулася. Бо новонароджена дівчинка була схожа на… жабку. Як земноводні, мала перетинки між пальцями, ще й одна ніжка була коротша за іншу. На нижніх кінцівках нарахували по шість пальчиків, а на руках не знайшли великих пальців. Пізніше у дитини знайшли й інші важкі патології, зокрема нирок. Усе це пов’язали з аварією на Чорнобильській атомній станції — а родина булла відселеною із зони відчуження.

Не витримавши удару долі, батьки відреклися від скаліченої донечки. Так Оксана Бондарчук опинилася в Хмельницькому будинку дитини, а пізніше — в Ізяславській школі-інтернаті для неповносправних.

По хвору дівчинку друга мама прилетіла зі США

Дитину місцеві лікарі намагалися поставити на ноги. Їй одягнули апарат Єлізарова, й так, кульгаючи й плачучи від болю, Оксанка робила перші кроки. Мука то для неї була, та терпіла, бо хотіла ходити.

Промінчик надії все кардинально змінити засвітився, коли дівчинці виповнилося п’ять. Тоді її захотіла удочерити… американка. Та відразу оформити документи друга мама, Гей Мастерс, не змогла. Річ у тім, що в той час розгорівся скандал навколо іноземців-усиновителів, які нібито взяли дитину на продаж на органи. І жінка полетіла за океан ні з чим. Правда, залишила дитині на згадку своє фото. І обіцянку повернутися. Те фото Оксанка повісила над ліжком. Відтоді дівчинка чітко знала, що у неї є мама. Вірила, що одного дня вона таки її забере.

Гей Мастерс — дипломований лікар-логопед. Власних діток американка не мала. Тож розповідь друзів, які всиновили дитя з Росії, зачепила її серце. Після того й сама стала цікавитися дітками з Союзу, яких можна взяти у свій дім. І коли побачила фото скаліченої Оксанки, яке їй показали у Міжнародному фонді всиновлення, зрозуміла, що має стати рідною саме для цієї крихітки.

Жінці тоді було 43. Два роки вона оббивала усі пороги, й врешті добилася дозволу вдочерити це знедолене дитя.

Найняла жінку, аби навчила її готувати національні страви для донечки

Коли мама знову приїхала у дитбудинок, Оксанка не могла знайти собі місця від хвилювання. Хоч нічого не розуміла з того, що жінка їй говорила, та очі світилися щастям. Вона покидала Україну геть маленькою.

А потрапила Оксана, вже тепер Мастерс, у Буффало, штат Нью-Йорк. Вона була вражена — і самим містом, і тим, яке може бути поза стінами інтернату життя. Їй усі усміхалися, дарували гарні речі й іграшки. А вона й не знала, що то таке.

Як пізніше Оксана згадувала в одному зі своїх інтерв’ю для американських видань, іграшок вона за своє інтернатське життя взагалі не бачила. І коли в Америці почала отримувати їх у подарунок, потай роздаровувала ляльки та ведмедики маленьким сусідам! Бо думала, що інші дітки теж не мають цяцьок. Тож мама ще довший час мусила перевіряти кишені Оксанчиних друзів, чи нема там віддарованих донечкою ляльок.

А ще Гей слала листи в Україну. Вкладала в конверти і фото Оксанки, аби вихователі інтернату бачили, як дитина росте і змінюється.

— У 90-х не було мобілок чи Інтернету, а листи з Америки йшли місяцями, — розповідає заступник директора з виховної роботи ізяславського інтернату Леся Гаврилюк. — Ми їх чекали з нетерпінням, бо ж цікаво було, чи приживається в чужій країні наша дитина. Кілька років нова мама постійно з нами вела переписку. Розповідала, що дівчинка потроху вчить мову. І що донька постійно просить приготувати їй борщ та кашу таку, як в Україні. Тому Гей навіть мусила знайти українку, аби та навчила її готувати наші національні страви. Але потім листи перестали йти, зв’язок обірвався.

Без ніг навчилася кататися на ковзанах та ганяла у футбол!

Коли Оксанка відлітала в Америку, важила всього п’ятнадцять кілограмів. За океаном вона почала нормально набирати вагу. Та її тіло повніло непропорційно. Коротша нога вже не могла його тримати. І Гей за порадою медиків приймає важке рішення: ампутація нижньої кінцівки дитини. Через кілька років довелося відрізати донечці й праву ніжку. Та тепер дівчинка могла одягнути протези. Щоб їй легше було рухатися, мама з нею переїжджає в інший штат, де постійно тепло, немає сніжних зим, як у Нью-Йорку.

Загалом маленька українка перенесла в Америці десять операцій! Хірурги їй вирівняли покручені ручки, аби могла ними самостійно їсти, одягатися й виконувати усю необхідну роботу. Поставили на місце зуби, яких дівчинка позбулася ще в дитбудинку.

Щоб тіло доньки зміцніло, Гей влаштувала її у реабілітаційний центр для дітей з інвалідністю. Оксана навчилася кататися на ковзанах, займалася верховою їздою, спробувала свої сили у веслуванні та велоспорті. Вона бігала, плавала, грала у футбол та бейсбол, а тоді зацікавилася ще й лижами та біатлоном! У 2012-му потрапляє з командою на Паралімпійські ігри й привозить з Лондона «бронзу» в академічному веслуванні (двійка). На останній зимовій Паралімпіаді вона здобула два золота і бронзу в лижних гонках і два срібла у біатлоні!

Приїздила у Київ, щоб підтримати скалічених війною бійців АТО

Спорт зміцнив не лише тіло Оксани — вона окріпла й душею. Тому, коли дівчині запропонували взяти участь в особливій фотосесії, не відмовилася й знялася… оголеною.

— Я хотіла усім довести, що тіло, навіть людини з інвалідністю, може бути красивим. Щоб такі, як я, не впадали у відчай і боролися за себе, — говорила Оксана після презентації журналу зі своїми відвертими світлинами.

Коли в Україні почалася війна на сході, Оксана Мастерс вперше за двадцять років відвідала Батьківщину. Візит її теж був особливим. Дівчина приїхала у столичний військовий госпіталь до наших поранених і скалічених війною бійців.

— Моє серце з Україною і з тими, хто добровільно захищає свою країну і людей, які в ній живуть. Я сподіваюсь, що їх будуть поважати, бо вони на це заслуговують. Це дуже важливо — прийняти факт, що у тебе вже немає своїх ніг. Треба звикнути до нового тіла, — сказала спортсменка і зняла протези, додавши: — Це нормально — жити і пересуватися навіть тоді, коли ніг немає. Вони (глянула на бійців. — Авт.) тепер виглядають інакше. Але хлопці це зробили заради вас.

У рідний Хмельницький Оксана тоді не поїхала, адже час подорожі був обмежений. Але педагоги інтернату, побачивши по телевізору свою колишню підопічну, впізнали дівчину й пораділи за неї. Вони не втрачають надії, що колись Оксана Бондарчук таки завітає і до них.

Фото з відкритих джерел та особистої сторінки Оксани Мастерс у «Фейсбук».